Спецтема
Фестивальные дневники

ОМКФ: разочарования и встреча с кинокритиком Мартином Блени

Печать

Критиковать - так критиковать! Разочарования ОМКФ

Хвалить Одесский Международный Кинофестиваль можно долго – и за фильмы, и за мастер-классы гостей, и за организацию. Уже много было сказано лестного об этом празднике кино, но было бы неправильно так и не поговорить о недостатках. Внесем ложку дегтя от одесских критиков, посетивших фестиваль.

Андрей Плахов на круглом столе "Роль критики в современном кинопроцессе"
Фото: Facebook ОМКФ
Андрей Плахов на круглом столе "Роль критики в современном кинопроцессе"

Ута Кильтер: «Меня смертельно разочаровал Плахов»

Известный российский кинокритик, почетный президент международной федерации кино-прессы ФИПРЕССИ Андрей Плахов провел встречу со Школой кинокритиков, где предполагал поговорить об оперативной критике. Однако ограничивать беседу заявленной темой киновед не стал, и в своей непринужденной манере рассказывал много историй из своей жизни. Кто-то остался доволен, что авторитетный специалист не «замкнулся» строго на теме кинокритики, а щедро делился своим жизненным опытом. Но были и те, чьих ожиданий от встречи Андрей Степанович не оправдал.

Среди них – одесская арт-критик, телеведущая, перформер и одна из любимых актрис Киры Муратовой Ута Кильтер:

- Меня смертельно разочаровал Плахов! У меня дома есть много его публикаций и книг – если мне надо что-то уточнить, узнать, я сразу обращаюсь к работам Плахова. А что мы узнали сейчас на лекции? Он все время говорил только о том, как они с женой переехали из Львова в Москву. Зачем нам это знать? Расскажи же о кино, о критике – мы все собрались ради этого! Задаю ему конкретный вопрос – какие есть критерии хорошей рецензии, как отличить компетентный текст от пустой писанины? А он опять о переезде в Москву! Я расцениваю это просто как неуважение. Значит, человек не считает нужным разговаривать с нами на профессиональном уровне.

Роман Оленев: ““Реальность” – это такая заезженная тема!”

Фильмом-открытием одесского кинофестиваля стала нашумевшая «Реальность» Маттео Гарроне. Работа итальянского режиссера была награждена в Каннах гран-при. Однако когда Гарроне выходил на вручение премии, возмущенный зал освистал постановщика. Критики не увидели в фильме потенциала, равного Большому призу жюри Каннского фестиваля, а победу «Реальности» сразу же связали с тем, что председателем жюри был другой итальянец – режиссер Нанни Моретти, в котором, видимо, взыграли патриотические чувства, и поэтому судейское гран-при ушло в Италию.

Но, как говорится, лучше один раз увидеть, чем сто раз услышать. Так решила отборочная комиссия кинопрограммы ОМКФ и показала зрителям фестиваля «Реальность» Гарроне. Да не просто показала, а им и открыла сей праздник кино. Если арт-директор одесского кинофестиваля Алик Шпилюк остался, по его словам, «очень довольным» картиной, то одесский киновед и телеведущий передачи о кино «Стоп-кадр» Роман Оленев отнесся к фильму скептически:

- «Реальность» - это такая заезженная тема! Во-первых, сколько уже было снято, сколько уже было сказано и написано до Гарроне об этом – поэтому если ты берешься снимать фильм на такую тему, ты должен точно знать, что твоя работа внесет что-то новое, какой-то новый посыл. Параллели со сказкой о Буратино в этом случае, как мне кажется, недостаточно. Не интересно уже продолжать тупиковый разговор о культурной симуляции реальности – пора говорить о том, как выбираться из этой ситуации, что делать. А Гарроне просто предложил нам еще раз посмотреть, в каком тупике мы оказались.

Юлия Коваленко,

Школа кинокритиков

Мартiн Бленi. “Я знаю про вас більше, ніж ви самі про себе знаєте”

Мартин Блени на круглом столе "Роль критики в современном кинопроцессе"
Фото: Facebook ОМКФ
Мартин Блени на круглом столе "Роль критики в современном кинопроцессе"

Ранок Школи кінокритиків 16 липня вдався на усі сто не без допомоги відомого британсько-німецького журналіста й оглядача журналу “Screen” Мартіна Блені.

Мартін ось вже 24 роки як проживає у Німеччині, відколи закінчив свою освіту, протягом якої вивчав німецьку та російську мови. За його словами – знайти своє покликання у журналістиці стало повною несподіванкою, хоча зацікавлення у кінематографі, особливо іноземному, було присутнє завжди.

Досліджуючи перетин літератури й кіно, Мартіну вдалося виграти грант на реалізацію його практичних результатів, тематику яких було змінено у строки самого гранту (3 роки) на виокремлення зв’язків між індустрією кіно і телебачення.

Впродовж навчання за грандом у аспірантурі, часу вистачало і на редагування університетської газети, і співучасть в організації фестивалю кіно й кіноклубу.

Захистивши дисертацію на тему «Німецьке кіно і телебачення», Мартін за сприяння свого наукового керівника вирушив на Берлінаре в надії на підробіток у якості перекладача. Пропрацювати вдалося цілих 4 тижні, що подарувало грандіозний досвід і віру у власні можливості, розширивши географію потенційних поїздок до Канн та Венеції.

Стосовно методології роботи журналіста на тогочасному Берлінаре (1988 рі), Мартін не без посмішки згадав про відсутність Інтернету і дедлайн у 2 години, що передбачало у разі незнання якихось деталей – дорогу до бібліотеки й телефонні розмови з потрібними людьми.

У 1989 році тколега по Берлінаре запросив Мартіна попрацювати на Мюнхенському кінофестивалі. Допомагаючи з каталогом Берлінаре, паралельно відбулася поїздка у Мюнхен, де герою стало зрозуміло, що робота у якості просто перекладача – не його мрія. Як виявилося, мрією було не перекладати чиїсь промови, а скласти і виголошувати свої.

Тому, не втрачаючи часу, Мартін вирішив відправити своє резюме у лондонський офіс Screen на посаду кореспондента в Німеччині, Швейцарії й Австрії. З відповіддю не забарилися і відразу запитали чи згоден містер Блені відвідати Канни за 2 тижні. Відповідь була позитивна і саме тому вже протягом 12 років Мартін Блені – оглядач даного журналу.

Серед найвпливовіших видань про кіноіндустрію наш лектор назвав Writing (LA) та Hollywood Reporter (CA), а у країнах СНГ – журнал «Кинобизнесс».

На завершення пролунало кілька справді суттєвих порад для кінокритиків-початківців:

  • починати власну кар’єру не з маститих фестивалів, а дещо менших, де конкуренція не така значна і є доступ до потрібних людей та кінопродуктів;
  • володіти інформацією щодо інтерв’юєра, але не на рівні «я знаю про вас більше, ніж ви самі про себе знаєте»;
  • тримати дистанцію, адже не завжди й у всіх виходить однаково хороше кіно, а написати про це доведеться, що може зіпсувати стосунки.

Катерина Даценко,

Школа кинокритиков

Тэги: кино, Одесский кинофестиваль, кинофестивали, фестивальный дневник
Печать
Читайте в разделе
Анонс
Выбор читателей
Партія Медведчука заявила, що її лідера хочуть убити нардепи Сергій Висоцький, Микола Княжицький та Андрій Левус. Кого, на вашу думку, явно бракує в цьому “списку жорстоких кілерів”?