Відповідь Голові Держкіно Катерині Копиловій

Печать

Реакція на інтерв’ю голови Держкіно Катерини Копилової «Лівому берегу».

Отже, не минуло і двох місяців, як Голова Держкіно нарешті знайшла час, аби хоч якось відреагувати на мої підозри у фальсифікації. І мені, вважайте, пощастило, бо інші скандальні ситуації не прокоментовані Держкіно й досі. Наприклад, відставка голови та заступника Експертної комісії Олега Фіалка та Юрія Терещенка або стаття Антона Пугача у «Телекритиці».

Фото: Надано прес-службою Держкіно

Але що то за реакція? «Мені б не хотілося коментувати особисту позицію Ігоря Грабовича».

Та яка ж то особиста позиція, якщо йдеться про факти? Їх слід було або підтвердити, або заперечити.

Тобто чи відповідає дійсності описаний Грабовичем перебіг подій із підписанням ним протоколу та таблиці із оцінками, чи ні? Він їх підписував, чи не підписував? Якщо підписав – покажіть, якщо ні, поясніть чому. Якщо не вистачає оцінок у таблиці, то куди вони поділися? Якщо загубили картки, то чому не запропонували експертові заповнити їх знову? Дайте відповіді на прості запитання. Скільки можна їх повторювати?

У січні у Держкіно мені пообіцяли, що оцінки внесуть у таблицю, проте не зробили цього. 29 березня цього року я написав у Держкіно листа (Шановні працівники Держкіно, доброго дня! Турбує вас член експертної комісії Ігор Грабович. Наприкінці січні цього року я підписав протокол результатів другого туру конкурсного відбору сценаріїв, але не підписав таблицю із власними оцінками, яка була тільки наполовину заповненою. Мені обіцяли помилку виправити, проте минуло вже фактично два місяці, а результатів поки що нема. У чому тут справа?), проте не отримав відповіді.

Згодом я проінформував про ситуацію голову Експертної комісії та його заступника. 24 квітня я надіслав листа усім своїм колегам по Експертній комісії та у Держкіно розлогого листа із викладом ситуації та проханням мне підтримати. Я отримав телефонні дзвінки від деяких своїх колег про підтримку моєї позиції та навіть деякі пропозиції щодо врегулювання проблеми.

Також я звернувся до представника Громадської ради при Держкіно з інформацією про стан справ. Я робив усе, аби вирішити проблему мирним шляхом, не підключаючи пресу та громадськість. Голова Держкіно знала про мої кроки, проте її вистачало тільки на емоційні телефонні дзвінки моїм колегам.

Що ще я повинен був вчинити? Взяти Держкіно приступом? Мене можна звинуватити у наївності, проте наївність не злочин.

А відповідь очевидна - якщо б це була помилка, то вона вже давно була б виправлена. Йдеться про цілеспрямоване та свідоме шахрайство.

І його опосередковано підтвердила в інтерв’ю сама Катерина Копилова, коли здивувалася відсутності моєї картки на «Поминальну молитву».

«Тут дійсно немає картки Ігоря Грабовича. Я не знаю, з яких причин. Я про це дізналась з його заяви у пресі».

Отакої! Дізналася із преси! І що ж далі? Як бути високому чиновнику, коли він із преси (а перша моя заява була опублікована 28 травня) дізнається, що щезла картка одного із експертів?

Що йому вчинити? Може, якимись чином вирішити цю проблему? Ну хоча б виправити помилку. Зателефонувати експертові? Вибачитися?

Проте Голові Держкіно нічого такого не спадає на думку. Все нормально, головне зберігати спокій та відмовчуватися.

Але історія із моїми картками прозаїчніша, голова Держкіно вводить громадськість в оману. Всі вони були заповнені, передані у Держкіно, враховані та внесені у підсумкову таблицю. І я навіть цю таблицю підписав. Але це була перша, проте, як згодом з’ясувалося, не остання підсумкова таблиця.

На грудневому засіданні, яке Антон Пугач у своїй статті називає «попереднім», експерти були ознайомлені із результатами голосування у другому турі. Я був на цьому засіданні і бачив свої оцінки, всі вони були враховані.

Згодом стало зрозуміло, що деякі оцінки не подобаються голові Держкіно. Вона прагнула їх змінити, тому на іншому засіданні запропонувала деяким експертам це зробити. І йшлося насамперед про оту саму «Поминальну молитву», якій не вистачало балів. Хтось із експертів, ймовірно,погодився (либонь, саме з приводу них голова Держкіно говорить «мені дуже важливо мати незаангажовану експертну думку»?), проте я відмовився змінити оцінку з принципових міркувань. Це і є пояснення таємничого щезнення моєї картки.

Все це робилося цілком публічно, у присутності багатьох членів комісії, які не дадуть мені збрехати.

Натомість з’являється нова підсумкова таблиця із оцінками, які експерти повинні підтвердити своїми підписами. І у цій таблиці була відсутня не тільки моя оцінка стосовно «Поминальної молитви», але й мої оцінки стосовно інших проектів. Звісно, що я такої таблиці підписувати не став. Мені пообіцяли, що помилку виправлять, проте не зробили цього. Простіше кажучи, відбувся акт нахабного грабунку серед білого дня.

Тепер про кворум. Наскільки я тепер розумію, у ньому і полягає вся фішка цього голосування. Не в обговоренні художньої чи комерційної складової проектів, не у вироблені критеріїв чи ще чомусь подібному, а у тому, аби забезпечити кворум на власну користь.

І все ж за «Поминальну молитву» голосувало не десять експертів, як каже голова Держкіно, а тільки восьмеро. Принаймні, саме стільки оцінок було у підсумковій таблиці після першого туру голосування, коли «Поминальна молитва» набрала 3,5 бали і формально не проходила у другий тур.

Механізм проходження проекту пояснив Антон Пугач у своїй статті. Бали просто округлили - і ніхто проти цього не заперечив. Вирішили послухати продюсера та режисера.

Послухали, і найгірші підозри підтвердилися. Обоє на пітчинґу виглядали дуже непереконливо.

Саме через це проект не отримав своєї підтримки в експертів, зокрема, у мене.

У «Поминальній молитві» Ступка не був ані автором сценарію, ані режисером-постановником, ані продюсером. Це не його авторський проект. Він був тільки потенційним виконавцем головної ролі. І йдеться не про перенесення на екран відомої театральної вистави за його участю, а про окремий російськомовний фільм, ініційований російської компанією, необхідність фінансування якого не зуміли довести на пітчинґу ні продюсер ні режисер.

Проте голові Держкіно не йшлося про якість проекту, вона прагнула, аби експерти просто сліпо проголосувати за нього. Без пояснення причин. У результаті, голова Держкіно домоглася свого. Один із методів – вилучення моєї картки з голосуванням. Тобто було восьмеро експертів - стало семеро, кворум збережено, всі щасливі. Зустрінемось на прем’єрі!

Відтак фарисейством виглядає запрошення мене у Держкіно задля з’ясування ситуації. Що я там почую? «Частина Ваших карток щезла, проте ми не можемо пояснити причини»? Я вже це чув, дякую.

І ще одне. Річ не тільки у моєму вкраденому голосуванні, а ще й повному ігноруванні моєї позиції стосовно самого відбору кінопроектів. Звісно, не я перший, не я останній, проте небажання чиновника бодай обговорити критерії, за якими оцінюються проекти (а про них я детально висловився у своєму другому дописі свідчить про повну байдужість очільника Держкіно, як до експертної , так і до будь-якої іншої думки стосовно майбутнього українського кіно. Схоже, вона його знає краще за нас усіх.

Тэги: финансирование, фильмы, Госкино, украинское кино
Печать
Читайте в разделе
Анонс
Выбор читателей
Партія Медведчука заявила, що її лідера хочуть убити нардепи Сергій Висоцький, Микола Княжицький та Андрій Левус. Кого, на вашу думку, явно бракує в цьому “списку жорстоких кілерів”?