Хто забирає в української нації мову?

Печать

Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову.

Ліна Костенко

Що є ознаками будь-якої нації? Це – спільні територія проживання, історія, культура та безперечно – мова. Ми, українці, маємо свою рідну землю, у нас хоч і нелегка, але багатовікова історія, у нас є самобутня та багатогранна культура. І головне – у нас є наша українська мова. Заберемо хоч одну з цих «цеглин», на яких побудовано фундамент української нації – і будемо мати незворотні наслідки! Історія, на жаль, знає багато таких прикладів.

Фото: Макс Левин

Кому потрібен мовний конфлікт?

Коли в української нації, завуальовано під начебто захист мов національних меншин, хочуть забрати власну мову, я впевнений, що це означає лише одне: ми продовжуємо потерпати від мовно-культурної експансії, яка має зовнішні потужні джерела підтримки. Причому, відбувається це з використанням українських політиків-запроданців, в головах яких навіть не виникає жодної нової ідеї на користь вітчизняної економіки чи соціальної політики держави. Але вони впевнені, що зможуть собі набрати легкі електоральні бали за рахунок відверто «затертої карти», якою є мовне питання.

За роки незалежності нашої держави кількість законопроектів про мову в Україні перевищила їх кількість у будь-якій іншій сфері законодавчого регулювання, але жоден з них прийнятий не був. Причому, фактична більшість з них спрямована на надання російській мові статусу другої державної і часто ініціюється напередодні виборів. Не винятком стали і парламентські вибори, що наближаються, бо під них мовна проблема знову штучно розкручується. І цьому є кілька давно знаних причин: мобілізація електорату у Східній Україні, намагання заробити бали на свою користь в перемовинах з Росією, цілеспрямована діяльність певної групи народних депутатів, які демонстративно та наполегливо відпрацьовують антиукраїнський сценарій.

Черговий законодавчий опус як метод знищення української мови

Якщо звернутися до прийнятого у першому читанні проекту закону «Про засади державної мовної політики» Колесніченко–Ківалова, який перетворив Парламент на «зону бойових дій» і розколює суспільство навпіл, то він обурив особливо жорстким перекручуванням фактів на користь начебто захисту мов національні меншин. Також звертає на себе увагу масована інформаційна атака у певних вітчизняних ЗМІ (!) на користь захисту цієї антиукраїнської законодавчої ініціативи. Фактично йдеться про встановлення для російської мови спеціального статусу, який надає їй всі привілеї на рівні з державною мовою. Обґрунтую цю позицію.

На думку авторів цього проекту закону, якщо в певному регіоні мешкає 10% представників національних меншин, то в ньому запроваджується друга регіональна мова. Але в жодному регіоні України немає іншої національної меншини, крім росіян, чисельність яких перевищувала б 10%. Це вже доводить тезу про «проросійську» орієнтованість цього законодавчого «опусу». Відповідаючи на чисельні питання експертів і журналістів, звідки були взяті ці 10%, захисники проекту закону традиційно прикриваються Європейською Хартією регіональних мов або мов меншин. Це не більше, ніж маніпуляція суспільною думкою, адже Європейська Хартія не пов‘язує визнання мови регіональною з певним відсотком представників національних меншин у загальному складі населення відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Проект закону також передбачає право органів місцевого самоврядування на прийняття спеціальних рішень про визначення територій використання регіональних мов. Знову ж таки кажуть, що так встановлено у вищезгаданій Європейській Хартії. Але й це брехня. Міжнародний акт лише звертає увагу: у разі, якщо мова нацменшини перебуває під загрозою зникнення, то мають запроваджуватися охоронні заходи з боку влади. Чи знаходиться російська мова, особливо в Україні, під загрозою вимирання?!

У промовах представників влади щодо цього мовного законопроекту ми можемо почути стандартний штамп про те, що він наблизить Україну до європейських стандартів. І це знову, м’яко кажучи, недолугий пропагандистський штамп. У переважній більшості розвинутих європейських держав визнається єдиною офіційною (державною) мова тієї нації, яка історично сформувалась та існує на території певної держави, становить більшість її населення і дала назву цій державі. Це такі країни, як Великобританія, Італія, Німеччина, Португалія, Франція, а також всі держави центральної і східної Європи, за винятком Білорусії, прибалтійські і скандинавські країни. Мовні ситуації в тих європейських державах, в яких запроваджено кілька офіційних мов, не є тотожними мовній ситуації в Україні і докорінним чином відрізняються від неї. Це ті держави, в яких історично сформовано чіткі етнічні кордони між етнічними групами. Наприклад, йдеться про Швейцарію чи Бельгію, до прикладів яких так полюбляють звертатися прибічники запровадження офіційної двомовності в Україні.

Яка мова під загрозою?

Галас про утиск російської мови в Україні просто не піддається жодній критиці. Російська, як і мови інших національних меншин, має всі можливості для розвитку і вжитку у повсякденному спілкуванні. Причому, законодавство надає для цього всі підстави. По-перше, в статті 10 Конституції України держава гарантує вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. В Україні діє законодавча норма, відповідно до якої в роботі державних органів, установ і підприємств та органів місцевого самоврядування, розташованих у місцях проживання більшості громадян інших національностей, можуть поряд з державною українською мовою використовуватись інші національні мови. Це відкриває великі юридичні і практичні можливості для застосування мов національних меншин, включаючи і російську.

Коли писав цей матеріал, переглянув багато статистики, а вона, як відомо – річ вперта. Саме цифри демонструють дуже тривожну ситуацію: з такими тенденціями і активною антидержавною діяльністю певних «народних обранців» незабаром потрібно буде рятувати українську мову! ДО речі так вважає і більшість українських громадян. За даними моніторингу Інституту соціальної та політичної психології АПН України - 44,7% опитаних громадян вважають, що саме українська мова потребує державного захисту, тоді як щодо російської мови, аналогічної думки дотримуються майже вдвічі менше громадян – 25,3%.

В Україні українською мовою видається книг (сумарний наклад) 56%, але продається лише 13%. Газет і журналів українською друкується відповідно – 30% та 10%. Якщо проаналізувати ситуацію в тому ж Криму, за даними останнього перепису майже 11% кримчан вважають українську мову рідною, однак лише 2% людей мають можливість вчитися українською мовою, причому, переважно в українських школах.

За даними Інституту соціології НАН України серед людей середнього віку частка україномовних зросла із 36% до 39%, а російськомовних – із 29% до 37%, серед молоді – з 33% до 36% та з 34% до 39% відповідно. Відмічається, що серед молоді віком до 30 років частка виключно російськомовних є не лише вищою за повністю україномовних, але й швидше зростає.

Очищення влади

Хочеться дуже вірити, що здоровий глузд чи хоча б елементарне відчуття самозбереження не дасть провладним народним депутатам прийняти цей чи інший подібний мовний закон, який фактично зробить російську мову другою державною. Перш за все, Росія це не оцінить і на поступки в газових питаннях не піде. Якщо щось і цікавить нашого сусіда, то це економіка. Саме економіка визначає і справляє справжній вплив однієї держави на іншу. Якщо інтервенція на українську мову вдасться, то це буде не лише чергова, але й найбільша перемога над українською державністю за останні двадцять років. Великий крок до того, щоб перетворити Україну на губернію, президента на губернатора, а народних депутатів викинути «за ненадобностью». Варто вже зрозуміти народним обранцям, затятим захисникам всього російського: атака на українську мову в будь-якому вигляді – це атака на незалежність держави, а відповідно і на їх владні повноваження, які вони хочуть мати в Україні.

По-друге, це не оцінить і електорат в східних областях. І показові мітинги на захист російської мови ситуацію не поліпшать. Коли «поліпшення життя вже сьогодні» люди так і не відчули, то гуманітарні питання для пересічного громадянина кардинально не змінять його незадоволення правлячою партією. Скоріш за все, це більш згуртує електорат на заході, якому вже давно «сидять в печінках» «болдирєви» зі своїми міркуваннями про поділ України, або «колесніченки» з їх вічним плачем про тяжку долю російської мови на теренах України.

Отже, і «колеснічинкам-болдирєвим» і разом з ними опозиційним депутатам, які, напевно, радіють, що їм випала легка можливість попіаритися перед виборами на мовному питанні за рахунок чергової законодавчої «дурості» від регіоналів, слід навчитися хоч трохи звертати увагу на український народ, який вже понад 10 років демонструє приклад мудрої та неконфліктної мовної моделі поведінки. На сході спокійно дивляться фільми і телепрограми з українським перекладом, в центрі чи на заході – без проблем з поваги до співрозмовника можуть перейти на російську в ході спілкування, чи прочитати російськомовну книгу і журнал. Ми можемо інколи жартувати один над одним, але це не є формою якогось конфлікту. Український громадянин – це людина, яка володіє щонайменше двома мовами, і проявляє більше толерантності, поміркованості і мовної адекватності, аніж деякі його «представники» у Парламенті, яким нарешті треба зайнятися економікою і питаннями соціального добробуту населення, а не намагатися «по старинці» завойовувати популярність за рахунок штучного створення мовних конфліктів. Депутати спочатку на рівному місці провокують мовний конфлікт, самі ж б’ються у сесійній залі, потім, як герої, хизуються синцями. Але всі вони начебто не розуміють, що це їх тільки ганьбить як перед україномовними, так і російськомовними громадянами України, які обирали їх зовсім не для цього. В умовах суттєвого погіршення якості життя, загального розчарування громадян владою і порожніми обіцянками політиків, схема маніпулювання суспільством з використанням мовного питання вже не спрацює.

З іншого боку, навіть якщо проросійські засланці в Парламенті не зрозуміють свою помилкову тактику – це добре, бо тоді є всі шанси, що Верховна Рада хоча б частково очиститься від запроданців вже на найближчих виборах. Наразі штучно розпалюваний мовний конфлікт лише створює небезпечну передумову для виникнення лінії розколу держави. Але, як українець, щиро сподіваюсь, що нам всім, і в першу чергу політикам, вистачить мудрості «не гратися з вогнем», не дати мовному питанню стати справжнім конфліктом, який поставить під загрозу цілісність та незалежність нашої держави.

Тэги: украинский язык, Закон о языках, государственный язык
Печать
Читайте в разделе
Выбор читателей
В.о. директора департаменту з питань люстрації Міністерства юстиції призначено 23-річну Анну Калинчук. Ваша реакція з цього приводу?