Журналістика як ліки від жорстокості

Печать

Свого часу в європейських музеях мене найбільше вразили не іх розкішні, дбайливо зібрані і збережені фонди, не приміщення- доглянуті і завжди заповнені туристами, а саме відвідувачі.

Украінські музеї залишаються магнітом притягування для богемноі публіки і інтелектуалів, в європейських же завжди повно школярів і навіть 3- річних малюків, які ще з пустушками, але вже привчаються до прекрасного. А ще- там створені всі можливості для людей з особливими потребами: пандуси, перила, є волонтери, які радо проведуть спеціальну екскурсію.

Можливо, сьогодні Украіна найбільше відрізняється від Заходу не так нашими злиднями, як моральним зубожінням суспільства. Ми шануємо багатство, силу і красу, хочемо бачити навколо лише успішних і здорових, свідомо і цілеспрямовано убезпечуємо себе від присутності поряд хворих і немічних. Іх просто немає в наших кафе і ресторанах, в музеях і бібліотеках, автобусах і метро. Іх зачиняють в сиротинці і інтернати, лікарні і будинки престарілих, там вони живуть роками і десятиліттями, спостерігаючи світ за парканом. Медіа, зациклені виключно на політичній божевільні Банковоі- Грушевського, смакують убогість украінського політикуму і залишаються байдужими до стражань " сірих і убогих". Соціальна журналістика в Украіні майже відсутня.

В суспільстві, де байдужість стає культом, будь-який прилад відповідальноі журналістики вже сприймається як вчинок.

Весною року Тетяна Чорновіл на сайті Lb.ua опублікувала шокуючий матеріал "Під опікою в концтаборі" - про життя в інтернатах для психічнохворих, де підопічні стають піддослідними, іх просто катують, заколюють ліками, безкарно знущаються. У Новосавицькому інтернаті на Одещині санітари забили вихованця до смерті, а головний лікар намагався приховати злочин, написавши, що смерть підопічного настала через його неадекватну поведінку і бійку з ішими хворими. Тільки ексгумація тіла довела, що хлопця закатували.

Ці шокуючі розслідування для будь- якого цивілізованого суспільства мали б стати приводом для для гучних скандалів і відставок. Тільки не в Украіні. Правда, ми з колегою Ольгою Герасим'юк направили ряд депутатських звернень до відповідних міністерств і правоохоронних органів щодо ситуаціі в інтернаті. Згодом отримали відповідь: в ситуаціі розібралися. Порушники понесли покарання: санітару справедливий украінський суд дав один рік , а лікарю, що приховував жахіття у ввіреному йому інтернаті- 4 роки з відстрочкою терміну відбування покарання. Дійсно, ну не можна ж " нормальних" людей позбавляти волі за смерть якогось психа. Тетяна Чорновіл і ми разом з нею сьогодні продовжуємо відслідковувати цю справу, наші юристи готують апеляціі до правоохоронних органів з вимогою переглянути вирок. Але , насправді, питання стоіть набагато гостріше. Вся система лікування і підтримки людей з психоневрологічними захворюваннями потребує радикальноі реформи.

Наша психіатрія має глибокі радянські корені, не дарма в СРСР "психушки "боялися більше, аніж в'язниці, бо з тюрми можна було вийти, а з "палати номер 6 "- ні. Правозахисники вже давно криком кричать про необхідність гуманізаціі системи, впровадження сучасних методик профілактики і підтримки хворих. Санітари, що працюють в таких інтернатах, не мають медичноі освіти і навіть не проходять професійних курсів, хоча очевидно, що специфіка закладу вимагає спеціальних знань. Система підготовки соціальних працівників теж потребує дискусіі. А щодо волонтерів, то в нас іх хіба для євро -2012 набирають. І, нарешті, чи можна вважати нормальними інтернати з палатами на 15 чоловік, де можна збожеволіти лише від цієі постійноі казарми.

Я хотіла побачити той Новосавицький інтернат, про який вперше прочитала на Lb.ua своіми очима.

Фото: cripo.com.ua

300 кілометрів трасою Киів- Одеса, потім ще 60 по справжній танковій дорозі у строну Молдови. На фоні розбитих доріг , вірніше, суцільного бездоріжжя, особливо пікантно виглядають розтяжки з " брєжнєвськими" цитатами одеського губернатора Матвійчука: " Зростання вашого добробуту- наш пріорітет!" , якими рясно завішані всі місцеві села.

На воротах інтернату дорогу нам перегородив кремезний дядько з золотими зубами, ледь вмовила його доповісти про нас начальству. За кілька хвилин він вже відкривав ворота: " Владимировна, не обижайтесь! Єто ж работа." Ми добралися до Новосавицька в районі обіду, санітарочки розставляли на столах миски з м'ясним рагу, борщем і червоними яблуками. Новий директор, відчувалося, звик до перевірок і інспекцій, відразу показав нам новозаведений щоденник відвідувань, де родичі підопічних залишають побажання чи скарги. Після скандалу в цьому інтернаті почали більш обережно ставитися до використання важких ліків "аміназин" та "галоперидол", створили комісію по доцільності примінення психотропних препаратів, ввели облік використаних ампул.

З нами в інтернат приіхав і один з колишніх підопічних цього закладу, якому вдалося вирватися - добрі люди взяли його під опіку. Цей хлопець є інвалідом, але сьогодні він має інше життя, навіть трохи працює ді- джеєм на радіо. З 220 підопічних інтернату, третина- молоді хлопці до 30 років. Всі вони визнані судом недієздатними. В Украіні майже немає прикладів, коли б суд змінив своє рішення і повернув людині "нормальність". Очевидно, що на то є й об'єктивні причини: ніхто не хоче брати на себе відповідальність за те, що людина, яка має психологічні проблеми, може стати жертвою чиєісь жорстокості , якщо буде без опіки. Чи сама поведе себе неадекватно. Але після серіі статей про Новосавицький інтернат вперше в його історіі два підопічних знайшли собі опікунів. Що вже виглядає дивом: в Украіні майже не беруть з інтернатів підлітків, тим більше дорослих хлопців, та ще й зі складними діагнозами.

За нового директора в інтернаті припинилися загадкові смерті молодих підопічних, самі хворі, як ті діти, шепочуть, що ім стало краще, іх перестали бити.

Мені показували новий зубний кабінет, підсобне господарство, а я весь час думала про важливу місію журналістики, яка , насправді, покликана не лише інформувати, а і змінювати світ. І якщо серія репортажів наших колег допомогла двомстам нещасним , це вже - немало.

Убоге двоповерхове приміщення радянських часів з палатами на 10-12 чоловік , серед яких є і лежачі хворі, викликало природнє бажання- скоріше вийти звідси за ворота, у інший світ. Але, насправді, цей інтернат за своіми побутовими умовами мало чим відрізняється від тисяч районних лікарен: ті ж самі ліжка- розвалюхи, старенька білизна, та й яблука чи м'ясо в лікарнях дають на обід далеко не щодня... Наша медицина - ось що має стати Національним проектом. Це та справа, над якою не гріх разом попрацювати владі і опозиціі, врахувати потреби нашоі злиденноі медицини у бюджеті -2012 , затягнувши паски на собі.

І якщо політики почнуть реформи з себе, можливо суспільство стане більш гуманним. А журналістика більш відповідальною і людяною

Тэги: медиа, Ирина Геращенко
Печать
Анонс
Выбор читателей
Партія Медведчука заявила, що її лідера хочуть убити нардепи Сергій Висоцький, Микола Княжицький та Андрій Левус. Кого, на вашу думку, явно бракує в цьому “списку жорстоких кілерів”?