Реформи в Грузії 2004-2012 років: уроки для України

Печать

Приклад соціальних та економічних перетворень у Грузії - чи не найкраща відповідь тим, хто вважає, що на заваді успішному розвитку України стоять: радянська ментальність, відсутність традицій ведення цивілізованого бізнесу, корумпованість влади і суспільства чи негативне ставлення Росії. Тим песимістам та скептикам, які пророкують, що українці приречені бути бідними.

Фото: EPA/UPG

Досвід Грузії є наочним спростуванням депресивного сценарію. Додає ваги цьому досвіду те, що грузини – народ, близький нам і спільною радянською ментальністю, і традиціями. А рівень корупції в цій державі ще десять років тому був невичерпним джерелом для анекдотів.

Аналогії з сучасною Україною відзначимо ще не раз.

Початок – з низького старту

Грузія – невелика держава на Кавказі. Територією в 9 разів менша за Україну – 69700 км2. З населенням близько 4,45 млн. чоловік, з яких у містах та містечках живе близько 2,35 млн. осіб, у селах – 2,1 млн.

Ще 10 років тому, напередодні виборів 2004 року, Грузія була напівзруйнованою державою, з глибокою економічною та фінансовою кризою.

Відсутні дороги. Міста країни мали величезні хронічні проблеми з постачанням електроенергії, води, газу. Громадяни пригнічені відчуттям безперспективності, коли не безвиході. Глибока криза моралі. Характерним для розуміння цінностей молодих грузинів того часу є опитування, проведене у 2002 році в школах Кутаїсі (колишньому центрі злочинного світу Грузії). Тоді 25% хлопчиків хотіли стати злодіями в законі, а 35% дівчат – дружинами злодіїв у законі.

Правоохоронна система зрослася з криміналом. Ефективним варіантом захисту громадяни обирали звернення до «злодіїв у законі». Смішними видавалися ті, хто намагався шукати захист у правоохоронців (міліції, прокуратурі) та в судах.

Державтоінспекція від імені держави здійснювала пограбування водіїв на дорогах. Поширеним бізнесом того часу було викрадення людей. За словами багаторічного куратора економічних реформ в Грузії Кахи Бендукідзе, країна на межі 1990-х - 2000-х років розглядалась як т.з. failed state, тобто – безуспішна країна.

Надзвичайний та повноважний посол Грузії в Україні (до кінця 2012 р.) Григол Катамадзе відзначав, що «єдине, з чим країна не мала проблем, – так це з національною ідентичністю».

Коротше – вкрай неприваблива картина. Глибину та всеосяжність кризи підтвердила Революція Троянд у листопаді-грудні 2003 року. Навіть не так сама революція, як понад 96% підтримки, на президентських виборах у січні 2004 року Михайлу Саакашвілі. Новообраний президент, звичайно, мав вибір: або продовжувати згадані вище «традиції державотворення» або зробити спробу збудувати нову країну. Саакашвілі не змарнував шанс на зміни.

Протягом кількох наступних років нова команда провела справді глибокі та ефективні перетворення.

Результати реформ говорять самі за себе.

Сьогодні світло є в найдальшому гірському селі. До цього ж села прокладено якісну дорогу. У країні практично знищено корупцію, а поліція – друг народу з рейтингом довіри 90%. Будь-яку довідку чи документ, навіть такі як посвідчення водія та паспорт, грузин може отримати протягом 15 хвилин. За різноманітними авторитетними світовими рейтингами Грузія стрімко вирвалася в лідери за показниками економічного зростання, за кількістю реєстрацій майна, за простотою отримання ліцензій на будівництво, за простотою відкриття бізнесу і т.ін.

За даними МВФ, протягом 2007-2013 років Грузія мала одні з найвищих у світі темпи розвитку. У 2007 році – 12%, у кризовому 2011 показник економічного зростання склав 6,5%. Протягом 6 років – з 2003 до 2009 року держбюджет Грузії зріс у 10 разів – з 400 мільйонів до 4 млрд доларів.

В ті ж роки середня зарплатня зросла у понад 4 рази і за даними Національної статистичної служби Грузії вже після війни серпня 2008 року і під час світової кризи –наприкінці 2009 року - становила 377 доларів. Для порівняння: в Україні у грудні того ж кризового року середня зарплатня становила 2233 грн. або 280 доларів. Лише на початку 2012 року офіційна середня зарплата в Україні стала наближатися до 3000 грн. – тобто, тих же 370 доларів.

Такі ж темпи щодо пенсій. Мінімальна пенсія була збільшена у понад 7 разів. Звертаємо увагу: не на 7%, якими так полюбляла хизуватися українська влада, а в 7 разів!

Протягом 2003-2007 року зовнішній борг Грузії зменшився з 46,3% ВВП до 18,1% (хоча в номінальному виражені його сума практично не змінилася – з 1 млрд.849 млн. до 1 млрд.838 млн. доларів)

Що зробила Грузія для досягнення цих результатів? Поступово, але не зволікаючи, вирішила п’ять завдань, щоб стати успішною країною. Обрала лідера, команду, сформувала ідею розвитку. Визнала цінність принципів свободи, чесності та справедливості.

Лідери. Команда

Грузинам на початку 2004 року пощастило. Вони не помилились, коли обрали з результатом 96,27% президентом Грузії Михайла Саакашвілі, а пізніше, у 2008 (53,5%), підтвердили свій вибір. Вони обрали президента, здатного працювати на світлу сторінку в історії своєї країни.

Довіра громадян до керівника, генератора реформ – найважливіший чинник без якого практично неможлива чесна і самовіддана мобілізація суспільства. У нашому варіанті, коли людей закликають пережити важкі періоди і «затягнути паски», а чиновники змагаються в розкоші, годі очікувати щирої довіри.

Декларовані М.Саакашвілі принципи ощадливого і скромного життя в межах наявних можливостей країни, реалізовувалися на ділі. Після першого обрання, перед інаугурацією, він оголосив про намір перенести резиденцію президента з 12-поверхової будівлі в невеликий будинок ХІХ століття. Тоді журналістів з України приймальня Саакашвілі «вразила своєю скромністю та простотою… жодного невиправданого пафосу…»

М.Саакашвілі практично не користувався VIР-залами аеропортів, з метою економії, разом з помічниками та журналістами, літав звичайними авіарейсами, без жодної шкоди для справи, заощаджуючи бюджету десятки мільйонів доларів. У 2004 році Президент Грузії жив у двокімнатній квартирі, пояснюючи це тим, що не може дозволити собі більшого до того часу, поки не покращиться добробут народу. Саакашвілі як батько пишається тим, що ім’я його сина Едуарда у 15 років було внесено до книги рекордів Гіннеса за вміння набрати на планшетному комп’ютері англійську абетку за рекордні 5,26 секунди.

Ця гордість дещо відрізняється від душевних переживань батьків українських мажорів. Які, у кращому разі, хизувалися будинками в Австрії чи приватними набережними в Севастополі, власними надуспішними банками, автомобілями та годинниками ціною в місячний пенсійний фонд українського містечка.

Я в жодному разі не проти любові до дітей. Я проти, коли рахунок дитини стає гаванню для приховування вкрадених грошей, а її бізнес-діяльність здійснюється в штучно створеному індивідуальному тепличному кліматі (для своїх – усе, для інших – закон). Коли очевидною є прірва між моральними принципами, які декларують публічні батьки і тими, які демонструють їх не публічні діти. У цьому випадку саме діти стають справжнім відображенням внутрішнього світу, бажань і життєвих принципів, в цілому – реального портрету батьків. Через дітей стає очевидною різниця між штучно створеним іміджем та реальними життєвими принципами. Зрештою, коли «син за батька не відповідає», то батько за сина – завжди. Діти українського чиновництва є промовистим підтвердженням корумпованості суспільства.

Цілком зрозуміло, що серед важливих ресурсів для проведення змін Саакашвілі називає популярність лідера, яку «всю потрібно витратити на реформи».

Зроблю сучасний відступ. Хочу, щоб був почутий рецепт від Саакашвілі для Порошенка та нової Верховної Ради: «Реформи не можна відкладати. Вікно можливостей завжди може швидко зачинитись. Не йти на компроміси. Тому що компроміси потім завжди вдарять. Тому моя порада – поспішати, бути радикальним і знати куди рухатися, і рухатися дуже швидко. В жодному разі не потрібно прогинатися. Головне, щоб була чітка ідея та енергійний рух. А коли є ідея, люди самі приходять».

Відповідно до цих принципів формувалася команда, про яку Саакашвілі говорив: «…Це була цікава команда. Я думаю багато хто зберіг (з 2-ї половини 90-х рр..) ідеалізм та цілеспрямованість. Тому що без цілеспрямованості неможливо зберегти ідеалізм. Тобто ідеалізм потрібний як інструмент, і оскільки наші цілі ще мають бути досягнуті, то ми всі зберігаємо форму. І я думаю, що зберігся молодіжний дух, попри те, що багато хто з нас вже лишився без волосся, а інші посивіли…» «Це була команда ентузіастів, а не кар’єристів…».

Відсутність формалізму в діяльності державного бюрократичного апарату Грузії, його динамічність, підкреслював і зовнішній вигляд працівників. Джинси та футболка – нормальна форма одягу для найвищого чиновника. Важливим був професійний рівень, а не те, в чому ти одягнений.

Авторка талановитого дослідження грузинських реформ «Чому у Грузії вийшло» Лариса Буракова вважає, що саме «інородність» Саакашвілі – (навчання за кордонами Грузії) дозволи йому здійснити безпрецедентний поворот, не оглядаючись назад.

Своєрідним підтвердженням щирості в обстоюванні інтересів власної країни, є характеристика на Саакашвілі з боку російського олігарха Олега Дерипаски. На питання кореспондента «Ехо Москви» щодо оцінки ситуації в Грузії та персонально Саакашвілі, Дерипаска заявив: «Такі люди, з такою позитивною енергією, як Михайло Саакашвілі, нам би дуже знадобилися. Я готовий був би забезпечити його особистий доход рази у два-три вищий, ніж він отримує сам з усієї Грузії... Шкода, але він сам хоче бути бізнесменом і дещо не розуміє, що масштаб Грузії надто малий. Тому навряд чи він погодиться на співробітництво…». Єдине уточнення: рахунків і скарбів, які б підтвердили, що «бізнес» Саакашвілі працював на власну кишеню, досі не знайдено, а зміни в країні очевидні. Тож тезу про бізнес спишу на особливості олігархічного мислення, тут навпаки бачу доказ того що доля країни не пішла в обмін на забезпечення особистих інтересів.

Грузини не помилилися, коли змінювали корумповану систему в цілому, не гаючи часу на розмови про професіоналізм «досвідчених» чиновників. Фаховий рівень перевірявся тестами та іспитами, а не знайомствами та рекомендаціями, якими визначається «професійний» рівень громадян в Україні. Кадрова політика в Грузії є промовистою відповіддю усім борцям за «професіоналів» та «цінні кадри» у нашому політикумі.

Ідея. Політична воля

Грузинський народ сформулював суспільний запит на зміни. Влада почула.

Ідею майбутньої Грузії Саакашвілі визначав наступним чином: «Прагну разом з народом зробити з перетвореної в бананову республіку Грузії сучасну державу європейського зразка з сильною армією. Армія потрібна не для нападу, а для того, щоб ніхто і ніколи не смів погрожувати маленькій Грузії».

Наведена нижче широка цитата дає можливість зрозуміти концепцію формування ліберального ринку в Грузії і хід мислення архітекторів такої лібералізації. Говорить Каха Бендукідзе: «Після Революції Троянд Грузія та її влада опинилися перед філософським вибором. Вони мали вирішити як подолати бідність, за допомогою держави чи вільного ринку…. Цей філософський вибір існує лише в поганих підручниках. Скільки б не намагався будь-який керівник у будь-якій країні, щоб економіка розвивалася за рахунок того, що уряд буде дуже активним і зробить добрі справи, цього все одно не відбудеться. Це можна зробити раз, чи двічі в окремих випадках. Масово й постійно цього робити неможливо. …Існує лише один шлях. Це розвиток економіки на основі приватної ініціативи. Інших шляхів не існує. Якщо нам не подобаються Куба та Північна Корея, слід визнати, що неможливим є розвиток економіки у великій державі, яка втручається скрізь: або економіка має розвиватися і головне приватна ініціатива, або економіка має бути застійною і тоді головна ініціатива держави. Тут є вибір. Не як розвивати економіку, а розвивати її, чи ні. Якщо розвиваєш економіку – дай волю приватній ініціативі. Якщо хочеш перетворити економіку в болото, то державній ініціативі… В Грузії кілька десятків тисяч бізнесменів. Жодна держава не може конкурувати з ними в інноваціях, виборі різних варіантів, успіху і т.ін. Але ілюзія того, що я, державний чиновник, можу щось зробити краще, залишається. Зроблені державою проекти у більшості випадків менш ефективні, щоб не сказати – неефективні…»

В розробці програм для країни грузинські реформатори орієнтувалися на кращі світові зразки.

Президент Грузії Саакашвілі визнавав, що зразком організації суспільства для Грузії були США. «Америка для Грузії – це не лише держава, але й ідея… Америка – єдина держава, до якої можна звернутися не лише тому, що вона сильна й має найпотужніші в світі збройні сили, але й тому, що це країна, краще якої ніхто в світі не зумів втілити ідею свободи…», - заявляв М.Саакашвілі під час перебування у США в лютому 2012 року.

США є класичним прикладом організації демократичної держави з випробуваними часом інститутами. Проте, коли мова йде про темпи економічних перетворень – орієнтири дещо інші. Тут прикладами для реформаторів грузинської економіки стали успішні перетворення в Південній Кореї, Тайвані, Сінгапурі та Ірландії. Економічний режим на Кубі, в Південній Кореї, Венесуелі – антиприкладами.

Між грузинами поширений дух змагальності і конкуренції. Він спостерігається від таксистів і підприємців до найвищих політиків. Саакашвілі анітрохи не комплексував у 2009 році заявляючи, що в найближчому майбутньому Ніцца й Барселона будуть заздрити Батумі.

Дух змагальності охопив практично все суспільство. Каха Бендукідзе згадує безліч розмов, з обговорення одного питання: коли Грузія наздожене і випередить інші країни, зокрема європейські. Бажання стати першими і кращими було домінуючим у тих розмовах. Віра в потенціал та успіх власної держави значно випереджає реальні тодішні можливості Грузії, прискорювала зміни.

На питання журналістів про те, якою він уявляє Грузію через 15-20 років, Надзвичайний і повноважний посол Грузії в Україні Григол Катамадзе відповідав, що «Грузія буде чимось на зразок синтезу сьогоднішніх Швейцарії та Японії. Він оптимістично прогнозував, що до 2013-14 року Грузія випередить Арабський Емірат Дубай.

Грузини щедро діляться та експортують рецепти успішних реформ. Вони консультували уряд Руанди, Киргизстану, країни Північної Африки, презентують свої успіхи на різноманітних бізнес-зібраннях. Консультують українських урядовців.

Така діяльність цілком варта додаткової уваги. Адже вона дозволяє не лише популяризувати власні успіхи, а ще й вести постійний актуальний моніторинг процесів у порівняннях та дискусіях. Крім того, вносити відповідні зміни та корективи до стратегії власної країни.

Крім наведених вище переконливих доказів вражаючих змін макроекономічних та соціальних параметрів, принципові зміни відбулися й в інших важливих напрямках. Про це нижче. Додатково зазначу, що кожен блок реформ, за умови наявності політичної волі та бажання влади, може бути реалізовано в нашій країні. Звичайно, за умови не вдаватися в пошук облудних «власних шляхів» з грандіозними видатками бюджету на «розробку проектів», а брати готові зразки й втілювати їх. Тоді можна буде досягати схожих результатів.

Чесність - правило, що відкриває можливості

Викорінення корупції без жодних компромісів, нульова терпимість до корупціонера - черговий крок на шляху, обраному грузинами.

«Фактичним гаслом революції роз було: так жити неможливо, життя має змінитися, не має бути корупції».

За підсумками 2010 року Грузія посіла перше місце у світі згідно рейтингу Transperancy International за критерієм відносного зниження рівня корупції та друге – за ефективністю дій національного Уряду у боротьбі з корупцією, згідно з оцінкою громадськості. У 2010 році лише 2% населення Грузії відповіли ствердно на питання про те, що давали хабар протягом попереднього року. Згідно з міжнародним дослідженням, проведеним НУО «Міжнародне бюро вивчення суспільної думки у Грузії» (Georgia Opinion Research Bureau International, GORBI) у 2011 р., рівень злочинності у країні значно знизився та наблизився до найкращих показників у Європі. У 2012 році у рейтингу «Легкості ведення бізнесу» (Doing Business) Грузія піднялась на 16-ту сходинку та перебуває поруч з багатьма розвиненими країнами-членами Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).

Яскравим прикладом успішної антикорупційної реформи в Грузії є реформа правоохоронних органів, за зразок якої грузини обрали досвід Італії та США.

Міністерство внутрішніх справ Грузії було утворено шляхом об’єднання Міністерства державної безпеки, Департаменту екстрених ситуацій, Департаменту охорони нафтогону та прикордонного департаменту.

Почали зі скорочення. Протягом лише одного дня було звільнено понад 15 тисяч співробітників МВС. Усього протягом двох років з 85 тисяч співробітників МВС було звільнено 75 тисяч. Влітку 2004 року скасована ДАІ. Звільнено 14 тисяч її співробітників. Замість неї, за американським зразком, було створено патрульну поліцію, яка, крім забезпечення правопорядку та безпеки на дорогах, стежила за порядком на вулицях, сприяла у вирішенні побутових проблем. У ході реформи загальна чисельність співробітників скоротилася з 75 до 27 тисяч. При цьому зарплатні співробітників одразу піднялися у десять разів – з 20 до 200 доларів. Пізніше, при середній зарплатні по економіці у 200 доларів, дільничний інспектор заробляв 400-500 доларів щомісяця, патрульні - 600-1000 доларів, а керівники відділів та детективи - до двох тисяч доларів. Крім того, їм гарантується медичне та інше страхування, премії. У цей же час покарання за 50-доларовий хабар становить 10 років в’язниці. Ті правоохоронці, які не повірили у відповідальність, були виявлені і покарані протягом перших місяців після реформи.

Ментальним наслідком реформи стало те, що, згідно дослідження Міжнародного Республіканського інституту США, у жовтні 2010 року рівень довіри до поліції склав 84% - приблизно на рівні традиційно правових держав – Данії та Норвегії (для порівняння – у 2003 році – 5%).

Боротьбу Саакашвілі з корупцією в правоохоронних органах порівнюють з реформами командира американських окупаційних сил в Японії після ІІ світової війни – Дугласа Макартура. Макартур, з метою позбавитися корупції, кумівства та клановості в японських правоохоронних органах, тричі розганяв і тричі набирав увесь склад японської поліції. Але, схоже, Саакашвілі вистачило одного разу.

Боротьба з корупцією постійно коментується, пояснюється та декларується провідними політиками країни. Задекларована постійна власна причетність до антикорупційних змін природно зменшує ймовірність кожного піддатися корупційній спокусі. З іншого боку - таким чином формується корпоративна культура, коли система стає здатною до самоочищення. Кожен поліцейський в Грузії зацікавлений у тому, щоб поряд з ним працював професійний та чесний колега, оскільки за цим стоїть його власний авторитет і повага до нього суспільства. Паршивим вівцям вкрай важко вкорінитися за таких умов. «The Economist» відзначав, що успіхи грузинської влади у викоріненні корупції привели до «революції свідомості» всупереч поширеному переконанню, що корупція є культурним феноменом, характерним для Грузії.

Грузини не бояться робити підкреслено символічні кроки. Відображенням прозорості правоохоронної системи стали прозорі стіни відділків поліції.

У поліцейських відбулася радикальна зміна в розумінні призначення та функцій. Поліціі в Грузії вдалося переорієнтуватись з силових функцій на сервісні. Внаслідок таких змін бути полісменом в Грузії дуже почесно, конкурс перевищує десять претендентів на місце.

Не вистачає кадрів, мало співробітників, потрібно розширити штати – саме так пояснювали свою нездатність побороти ганебну ситуацію з розгулом злочинності в Україні керівники правоохоронних органів. До реформ у Грузії на 21 громадянина припадав один співробітник поліції. Наразі ж співвідношення складає 1 до 166. До кількості населення співвідношення 1 до 110. Для порівняння: у штаті тих служб та міністерств, з яких складається грузинське МВС, в Україні на початок 2014 року налічувалося близько 400 тисяч осіб (300000 – МВС (з них ДАІ – 30000), 3000 – УДО, близько 45000 – прикордонна служба, 41750 – СБУ, понад 6000 – МНС).

Ситуація зі злочинністю в Грузії у зв’язку зі скороченням штату покращилася у десятки разів. Сьогодні злочини та крадіжки у Грузії називають проблемою лише 0,1% респондентів.

Принципові позитивні зміни й з іншими видами злочинності. Наслідком змін в ментальності громадян стали вражаючі українських туристів картини, коли «пішоходи переходять вулиці виключно на пішохідних переходах, а водії їздять за правилами, хоча поруч немає патрульних машин».

Боротьба з корупцією набула національного розмаху. Міністр внутрішніх справ Вано Мерабішвілі, інформуючи про успіхи, посилався на наступну статистику: протягом шести років (2003-2009 роки) в Грузії було арештовано 250 податкових інспекторів, сотня поліцейських, 40 прокурорів.

Серед заарештованих були Міністр енергетики й Міністр транспорту та зв’язку, Голова Контрольної палати, 6 членів парламенту, а також Голова Адміністрації цивільної авіації, керівник державної залізничної компанії, президент федерації футболу, президент державної золотодобувної компанії і деякі олігархи.

Тут зверну увагу читача! Не голови сільрад, не дрібні підприємці і різного роду інші цапи-відбувайли, а відносно до масштабів Грузії, – відповідальні та впливові особи. Завдяки цьому в антикорупційному рейтингу Transparency International Грузія зі 124-го місця у 2003 році піднялася до 66-го у 2009.

В той час опозиційна і російська преса звинувачувала владу в тому, що корупція у Грузії з побутової перемістилася в т.зв. «елітарну».

Мої дискусії з грузинськими підприємцями, опонентами Саакашвілі, які підтримували це твердження ще у 2008 році, закінчувалися тим, що реальних аргументів на підтвердження тези про наявність «елітарної корупції» немає. А приклад з української практики ДАІ, коли «з блакитних струмочків починається ріка», а з узятої сержантом ДАІ сотні на дорозі виростає валіза для міністра та керівника держави, остаточно позбавляють аргументів про можливість елітарної корупції не закоріненої в суспільство.

Можливість же зловживати державними фінансами на найвищому рівні, як, наприклад, українські історії з вишками Бойка у 2011 році, безтендерною підготовкою та проведенням ЄВРО-2012 у 2010-2013 роках, закупівлею малини ДУСею чи грошима на Межигір’я (2010-2014 рр.), у Грузії практично виключена у зв’язку з демонстративною прозорістю всіх бюджетних процедур.

Не за помахом чарівної палички і не в один момент грузини позбавилися корупційного мислення. В медицині, наприклад, деякі «традиції» зберігаються й досі. Але перемагає вже значною мірою сформована суспільна позиція, що красти і брати хабарі ганебно і негідно. В результаті хабарники стають винятками, яким ніхто не заздрить і які чимдалі більше зневажаються суспільством.

Світовий банк у 2012 році оголосив досвід антикорупційної політики Грузії зразком у глобальному масштабі.

Ті, хто має бажання детальніше ознайомитися з хронологією та механізмами втілення антикорупційних реформ в Грузії можуть скористатися змістовним та аргументованим дослідженням-звітом «Боротьба з корупцією у сфері державних послуг: Хроніка реформ у Грузії», здійсненим Світовим банком та опублікованим на ресурсі.

Свобода - кращий стимул до дій

Перш за все особиста та економічна. Дебюрократизація, приватизація та лібералізація – наступні кроки до успіху Грузії відзначає вже згадана Лариса Буракова.

Протягом 2004-2007 років у Грузії було проведено мінімум 79 реформ. Такої кількості реформ одночасно до цього не проводила жодна держава світу. Реформування супроводжувалося масштабною інформаційною кампанією. Влада вважала принципово необхідним по можливості пояснити громадянам мету і суть реформ. А також зарядити їх енергією на швидкі темпи, підняти дух творення в грузинах.

Михайло Саакашвілі усвідомлював, що лише вільна людина здатна на великі справи, що відчуття особистої свободи є важливим чинником економічного успіху країни: «Справжні реформи звільняють внутрішню енергію. А внутрішня енергія звільняється лише тоді, коли людина сама собою керує, а не тоді, коли нею керують. Без цього не буде успіху…». Додає емоцій Вато Лежава: «В реформи потрібно вірити – це дає сили та певне нахабство…» Більш раціональний у підході до реформування Каха Бендукідзе: «В ідеалі потрібно здійснювати всі реформи, в гіршому випадку – хоча б одну з них. А в реальності потрібно займатися тими реформами, які можна втілити…»

Разом з обраними змінами грузини отримали шанс на краще життя. Щирість намірів президента та команди стимулювало ділову активність громадян, їх віру в можливість змін вже на початковому етапі протягом першої каденції Саакашвілі (2003-2007 роки). До 2007 року реальний ВВП зріс на 36%. У доповіді Всесвітнього банку Doing Business того ж 2007 року Грузія посіла перше місце в світі за темпами реформ. А у підсумку за всіма позиціями – 37 місце проти 112 у 2006 році. В рейтингу економічної свободи фонду Heritage Foundation вона отримала 35-е місце зі статусом «майже вільна» замість «майже не вільна» за наслідками 2006-го. Американська Wall Street Journal визнала Грузію світовим лідером з реформ трудового законодавства у 2007 році.

Ліберальна економіка – результат свободи і шлях до свободи. «Ми хочемо забезпечити максимальну незалежність нашого народу від уряду» - говорив міністр з питань євроінтеграції Грузії Георгій Барамідзе. Таким було стратегічне завдання держави.

Продати все, крім совісті

Саакашвілі послідовний ліберал. Без сентиментів до економічного минулого він відверто на стороні приватної власності: «Потрібно максимально знизити державні видатки та дати можливість приватному сектору заповнити цю прогалину. Інакше ми не вийдемо на двозначні показники економічного зростання…». Гаслом приватизації стало поширене твердження міністра економіки Грузії з 2003 року Кахи Бендукідзе: "Грузія має продати все, крім совісті".

Хоча приватизація у Грузії розпочалася ще з середини 1990-х років і до 2003 року було приватизовано вже близько 90% підприємств, очікуваного ефекту вона не дала. За 9 років з 1996 до 2004 року о бюджету країни від приватизації надійшло 199,6 млн. доларів. Лише на 2005 рік президент Саакашвілі запланував отримати від приватизації 200 мільйонів доларів.

Частина грузинських «реалістів-прагматиків» посміялася з «мрійників», але до кінця 2005 роки доходи від приватизації перевищили цю дуже оптимістичну цифру і склали 231,4 млн. доларів. А це ще раз підтверджує: немає недосяжних цілей, є закомплексовані люди, які бояться їх ставити.

Принцип приватизації було обрано радикально відмінний від того, який діє в Україні з бурхливою імітацією «турботи про громадян». Приватизація у Грузії відбувалася виключно за гроші. «Продавати потрібно за гроші, а не за обіцянки: хто більше заплатив, той краще розбереться…» - аргументував позицію К.Бендукідзе. Додаткові інвестиційні умови, якщо і ставилися, то як виняток, і то виключно щодо подальшого функціонування об’єкту, а не до покупця. У приватизації мав можливість взяти участь кожен, хто мав гроші. Жодних пільг для «вітчизняних інвесторів».

Дискусія щодо цього принципу серед шанувальників «подбати про благо народу» за рахунок самого ж народу була. Але переміг раціональний варіант і воля виконавців. Внаслідок чого вже перші об’єкти, які почали приватизовуватися виключно за гроші приносили до бюджету в десятки разів більше грошей ніж очікувалося і розраховувалося до того.

На приватизацію виставлялося, за незначними винятками, справді все: приміщення заводів фабрик, готелів, колишніх урядових резиденцій, «Телеком», газорозподільна компанія «Тбілгазі», інфраструктура водопостачання Тбілісі «Тбілцкалканалі», військові заводи, такі, як Тбіліський завод з ремонту авіатехніки. Серйозно розглядалися питання приватизації пошти та грузинської залізниці, стратегічного газогону Моздок-Тбілісі-Єреван, служби аеронавігації та контролю за повітряним простором.

Усього з 2003 року було приватизовано понад 4000 обєктів на суму 1,4 млрд. доларів. Інвесторами стали українці, турки, росіяни, араби. Доходи від приватизації протягом 2005-07 років складали 11-13% доходної частини бюджету, тоді коли протягом 2001-03 – лише близько 1%. На більшості з приватизованих підприємств протягом короткого часу в кілька раз зросла продуктивність праці та прибутковість.

Дебюрократизація та дерегуляція

У рейтингу «Легкість ведення бізнесу» позиції Грузії підскочили з 112 місця у 2005 р. до 16-го у 2012 р.

Консервативні попередники критикували нову команду реформаторів за радикальність реформ. Едуард Шеварнадзе згадує, як одразу після своєї відставки давав пораду новообраному президенту Михайлу Саакашвілі і державному міністру Зурабу Жванії, що «вони не повинні одразу починати кадрові чистки – можна помилитися. Адже на більшості посад знаходяться досвідчені професіонали». Саакашвілі знайшов у собі сили не прислухатися до «мудрих порад». І не помилився.

Наскільки схожі аргументи ми чуємо в Україні щоразу, коли є шанс змінити владу. Ті самі причитання про «досвідчених професіоналів», з вуст «авторитетів». Система рятує себе. «Професіоналізм», як це очевидно демонструє українська економіка та суспільне життя, полягає в круговій поруці, досконалому знанні корупційних схем та вмінні їх використовувати на свою користь, вмінні вірно служити господарю, знати своє місце в системі, знати де і як вкрасти, низці інших не менш корисних знань та вмінь.

Ми марнували шанси не змінюючи систему. Лише косметично розбавляли її новими іменами, називаючи цей процес оновленням влади. Іншими словами експериментували, що вийде коли до діжки лайна додати діжку меду? Ще й чомусь щиро дивувалися коли виходило те, що й мало вийти – дві діжки лайна.

За зразок дерегуляційних реформ грузинам став досвід Естонії, Нової Зеландії та Сінгапуру.

На відміну від нашого Держкомпідприємництва, грузини не говорили про дерегуляцію, а здійснювали її. Лицемірство наших «дерегуляторів», вершиною сміливості для яких є зменшити на десяток відсотків кількість дозвільних документів, підкреслюють темпи, запропоновані грузинами. У 2003 році діяло 909 дозволів та ліцензій, багато з яких просто купувалися та не виконували жодної соціальної функції. До 2011 р. загальна кількість дозволів та ліцензій була скорочена до 137. Упродовж 2003-2011 рр. кількість робочих днів, що витрачалися на отримання дозволу на будівництво, була скорочена з 195 до 98 днів, а число відповідних процедур – з 25 до 9. Активно застосовуючи принцип «гільйотини», реформатори «відрізали» зайве та припиняли діяльність цілих державних установ.

Для зменшення часу, що витрачається на опрацювання, поданих заявок та документів бізнесу реформатори ввели в дію концепцію «мовчазної згоди». Більшість ліцензій органи державної влади були зобов’язані видати протягом 30 днів, а більшість дозволів – протягом 20 днів чи надати чітке роз’яснення, чому вони не зробили цього. Водночас, якщо за цей час людина чи організація, яка звернулась за ліцензією чи дозволом, ні про що не була поінформована, вважалося, що відповідні вимоги були виконані, а ліцензія чи дозвіл – видані. Якщо в процесі опрацювання заявки мали місце помилки, відповідальність покладалася на державних службовців, які не спромоглися належним чином виконати свою роботу.

У Грузії відмовлялися від послуг як окремих чиновників так і цілих державних структур. Міністерство економічного розвитку, яке утворилося внаслідок об’єднання Міністерства містобудування, Міністерства транспорту та комунікацій та власне Міністерства економіки, стало колективним генератором реформ. Двигуном у цьому Мінекономрозвитку був Каха Бендукідзе, з приходом якого кількість персоналу міністерства скоротилася втричі, кількість відомств у два з половиною рази. У Міністерстві сільського господарства з 4374 осіб залишилося працювати 600, у Міністерстві фінансів з 5342 осіб залишилося 3673, у мерії Тбілісі з 2500 залишилося 800, в Міністерстві захисту навколишнього середовища та природних ресурсів з 5000 - 1700.

В цілому Кількість міністерств скоротилася з 18 до 13, було скасовано і об’єднано низку державних департаментів, агентств та установ.

Кількість співробітників органів державної влади скоротилася майже вдвічі. Реформи зменшили кількість контролюючих органів з 40 у 2005 році до близько 20 у 2011 р.

В держслужбі було встановлено значно вищі зарплатні, встановлено їх мінімум і максимум (еквівалент від 70 до 1800 доларів).

Там, де це можливо, з метою підвищення ефективності державні послуги були передані приватному сектору.

Здешевлення діяльності та зменшення бюрократії досягалися й за рахунок того, що багато товарів та послуг, які успішно пройшли усі регуляторні процедури у будь-якій з країн ОЕСР, не потребують повторної сертифікації у Грузії. Усі стандарти та кодекси ЄС, інших членів ОЕСР, країн СНД застосовуються у Грузії паралельно з місцевими стандартами та кодексами.

Успіхи у боротьбі з корупцією потягли за собою суттєве зменшення бюрократичних перешкод. Класичними стали приклади, що для отримання закордонного паспорта в Грузії потрібно півгодини. Для оформлення автомобіля та видачі державних номерів – дві години. У жовтні 2011 році уряд скасував вимогу щодо обов’язкової наявності водійських прав під час керування. Патрульна поліція може перевірити наявність прав через комп’ютер, який знаходиться у патрульному автомобілі. Видати будь-яку довідку протягом 7 хвилин – вимога Закону до чиновника. Це стало можливим завдяки тому, що дані про громадян занесено до спеціальних електронних баз. Жорстко обмежено часові рамки на видачу ліцензій. Якщо протягом визначеного часу не надано претензій, ліцензія вважається автоматично дійсною.

Будь-яке підприємство реєструється максимум протягом трьох днів після подачі документів до податкової адміністрації. Жодних проблем з ліквідацією підприємства.

Контрастом, що підкреслює переваги економіки, в якій відсутня корупція, зарегульованість та диктат бюрократа, є ситуація на окупованих Росією грузинських територіях. Коли грузини вже у 2008 – на початку 2009 років з нуля збудували житло біженцям з Південної Осетії, то російські відомства в Південній Осетії досі ремонтують пошкоджені під час війни будівлі.

Серйозність намірів влади з формування ліберальної Грузії підтверджує «Акт економічної свободи», який був прийнятий парламентом Грузії в липні 2011 року, а набув чинності - з 31 грудня 2013. Він і декларує, і з часу набуття чинності встановлює принципи економічних відносин держави, зону її відповідальності та участі громадян. Акт проголошує свободу як головний принцип економічної політики. Можливість встановлення нових видів державних податків передбачена лише за умови проведення національного референдуму.

Встановлюється 5 видів державних податків: податок з доходів громадян, податок на прибуток, податок на додану вартість, митні збори та акцизи. Також встановлюється, що відношення доходів консолідованого бюджету до ВВП не має перевищувати 30%, відношення консолідованого бюджетного дефіциту до ВВП не має перевищувати 3%, а відношення суверенного державного боргу до ВВП не може перевищувати 60%. Крім того, на території держави встановлюється свобода руху капіталу, у тому числі, знімаються обмеження на вивезення капіталу з Грузії.

Свобода вільної економічної діяльності вже зараз поширюється і на зовнішньоекономічні стосунки. Громадяни Грузії мають право купувати цінні папери в будь-якій державі світу, на Лондонській, Варшавській, Нью-Йоркській біржах. Прибуток від вкладів в закордонні цінні папери податками не обкладаються.

Реформи в окремих галузях: їх результат

Визначальними для активізації підприємницької активності логічно стали податкова та митна реформи.

Податкова реформа

З 21-го виду податків, що існували в Грузії у 2003 році, залишилося усього шість, причому, з фіксованими ставками. Податкова система була радикально спрощена.

Новий податковий кодекс набув чинності у 2005 році. Ставка соціального внеску знизилася з 33% до 20%, замість прогресивної ставки податку на прибуток фізичних осіб (на заробітну платню), яка сягала 20%, було запроваджено фіксовану ставку на рівні 12%. ПДВ знизився з 20% до 18%. Ставки податків на прибуток і майно, акцизи на алкоголь, нафтопродукти, тютюн і автомобілі, а також ставки митних зборів залишились без змін.

Ставки оподаткування в подальшому зменшувались. Внаслідок цих змін у 2010 році режим оподаткування в Грузії оцінювався як один з найбільш ліберальних у світі: сумарна ставка податку на доходи фізичних осіб та соціального внеску дорівнювала 20%, ставка податку на прибуток – 15%, а ПДВ – 18% (ставки усіх цих податків стали фіксованими).

Також було запроваджено заходи з викорінення тіньового бізнесу. Зменшення податкових надходжень через зниження ставок оподаткування значною мірою компенсувалося за рахунок розширення податкової бази, посилення податкової дисципліни, а також жорсткіших заходів зі стягнення податків, включно з високими зборами та штрафами за недотримання податкового законодавства. Законодавчі зміни забезпечили ліквідацію більшості податкових пільг і, таким чином, допомогли запровадити єдині й рівні умови для бізнесу, а також розширили базу оподаткування.

За даними статистики Грузії, у 2009-12 роках до бюджету надходило 100% податків. Проте, за даними австрійської компанії "Eurobserver", яка проводила дослідження навесні 2009 року, рівень тіньової економіки Грузії становив понад 68% і був рекордним на усьому пострадянському просторі. Цими цифрами активно послуговувалася тодішня опозиція країни (теперішня влада), натомість тодішній уряд називав їх некомпетентними.

Попри цю дискусію система, в якій, за словами К.Бендукідзе, «підприємство мало або платити податки і припинити існування, або існувати, але не платити податків», була знищена.

Внаслідок прозорості оподаткування грузини доволі безболісно створили вільну економічну зону в Поті, дві в Кутаїсі та вільну туристичну зону в Кобулеті.

Митна реформа

Дерегуляція відбулася в митній сфері. Дозвіл на імпорт, який оформлявся протягом трьох тижнів, зараз отримується протягом чотирьох днів. Встановлено фіксовані митні ставки. 90% імпортних товарів мають нульову митну ставку. Знято обмеження з вивезення коштів за межі Грузії.

Прозора власність

Поруч з легалізацією (часом амністією) капіталів та власності. У Грузії було докорінно змінено процес публічного реєстру майна. В Мін'юсті було створено спеціальний орган - Національну Агенцію з публічної реєстрації (НАПР), яка об'єднала функції скасованих Департаменту з землеустрою та Бюро технічної інвентаризації. Першочергово була введена система електронної реєстрації, яка максимально спростила спілкування НАПР з громадянами. Було спрощено саму процедуру реєстрації. З місяця до одного дня зменшено термін процедури, встановлено єдину ставку реєстрації, а також скасовано обов’язкове нотаріальне посвідчення документів. У процесі реформи звільнено 65 осіб, які пробували саботувати прозорість систем. Якість публічного реєстру визнана Світовим банком у щорічному рейтингу, у якому Грузія кілька років посідала місце в першій трійці.

Освітня реформа

Радикальні зміни відбулися в освітній галузі. Більша частина з 300 ВУЗів країни була ліквідована. За корупцію арештовувалися ректори і викладачі. Нова система оцінювань знань до мінімуму звела суб’єктивні чинники. На вступних іспитах абітурієнти мають справу з комп’ютером. Внаслідок цього є рівні можливості отримати якісну освіту і у дітей з віддалених сіл. Відбувся злам стереотипів. В країні з'явилося усвідомлення, що ставка на освіту – це найвигідніші та правильні довгострокові інвестиції.

У 2011 році у школах Грузії розглядалося питання введення шахів як уроку. З цією метою було залучено Г.Каспарова і його розроблену Європейським шаховим фондом Каспарова програму.

Реформи енергетичного сектору

Приватизація енергетичного сектору, яка почалася з 2006 року, дозволила грузинам забути про систематичні відключення електроенергії. Конкурс з приватизації найбільшої мережі електроенергетики Грузії (охоплює близько 70% країни) у 2007 році виграла чеська компанія Energo-Pro, яка інвестувала 427 мільйонів доларів. Решту території охоплює литовський концерн Achema Group.

Викликом для грузинської економіки стала ситуація в газовому секторі. Шантаж, диверсії, внутрішні зловживання та скандали були постійними супутниками цієї сфери. Диверсифікація поставок та приватизація – ось стратегія, обрана урядом для газового сектору. Держава відмовилася від регулювання тарифів. Газорозподільчі компанії було передано в приватну власність. В державній власності залишилися магістральні труби газогонів, яких тепер три, на відміну від однієї труби і одного постачальника (Росії) ще у 2006 році. Коли протягом п’ятнадцяти місяців з кінця 2005 до кінця 2006 року з політичних причин Росія підняла ціну на газ для Грузії у чотири рази - з 62,5 доларів за 1000 м3 до 235 доларів, - це значно прискорило процес диверсифікації. Тепер у Грузії п’ять постачальників газу, основним постачальником є Азербайджан, який постачає газ до 2013 року за ціною 167 доларів за 1000 м3 – для населення і по 143 долари – для ТЕЦ.

Очевидно, переваги приватної власності демонструють наступні показники. До 2003 року на відновлення мережі енергозбереження було витрачено 700 – 800 млн. доларів (79% - кредити, решта – безповоротні гранти). Але, попри це, працювала лише третина потужностей. Інвестованих державою від 2003 року і пізніше повернутих до бюджету внаслідок приватизації 350 мільйонів доларів вистачило на те, щоб Грузія перетворилася з імпортера в експортера електроенергії.

Сьогодні країна постачає електроенергію до Росії, Туреччини, Вірменії та Азербайджану. Рецепт простий: дайте владу тим, хто не краде, вони не дадуть вкрасти іншим.

Внаслідок дерегуляції сектору, функції Міністерства енергетики скоротилися у 30-50 разів. Значно зменшилися й об’єми його фінансування– зі 140 млн. доларів у 2006 році до 13 млн. – у 2010 р.

Земельна реформа

Маючи впевненість у справедливості, чесності та прозорості процедур приватизації, грузини розпочали приватизацію земель, у тому числі сільськогосподарського призначення. Вимушеним кроком стало узаконювання тих наділів, які отримали у попередній період особи, підозрювані в застосуванні корупційних схем. Суть рішення полягала в тому, що «легше узаконити, аніж розпочати переділ, нехай навіть законний, який міг закінчитися катастрофою» (К.Бендукідзе). Майнова амністія стосувалася, у тому числі, земельних наділів. Було також відмінено поняття цільового призначення земель.

Медична реформа

Започаткована грузинами медична реформа відрізняється масштабністю і системністю. Корумпованість галузі була однією з найвищих. Медичні послуги, як і у нас, офіційно безкоштовні, а реально – двічі оплачувалися з кишень громадян, і за рахунок податків, і за рахунок додаткової «оплати за послуги».

Приватизація галузі та поширення медичного страхування вбачається шляхом підвищення ефективності та професійного рівня галузі. Реформа під назвою «100 нових лікарень Грузії» передбачала створення мережі нових приватних клінік на заміну застарілої матеріально і морально пострадянської державної системи. З цією метою було розраховано необхідну кількість лікарень з койко-місцями для кожного регіону, оголошена приватизація надлишкових приміщень з умовою інвестувати в створення нових клінік та лікарень.

Програма не передбачала збільшення надходжень до бюджету, її метою було оживити інтерес інвесторів до галузі. Вже у 2007 році програму підтримало кілька грузинських і закордонних компаній. Проте на шляху реформування стали внутрішньо- та зовнішньополітичні процеси в Грузії 2008 року: дострокові президентські вибори та Російсько-Грузинська війна, які скоригували темпи цієї реформи.

Першочергову оплату послуг з охорони здоров’я передбачає і програма соціального забезпечення. Держава стимулює страхову медицину, підтримуючи страхування окремих верств населення з бюджету.

Державні фінанси та соціальні реформи

Популярним твердженням критиків реформ є те, що Грузія "демонтувала соціальну державу". Це не так. Просто перестали брехати, і почали брати зобов’язання в межах бюджетних можливостей, а не "чего изволите?".

Зовнішні запозичення не проїдаються, не роздаються людям, серед яких, справді, чимало нужденних, а вкладаються, передусім, в інфраструктуру. Знову пошлюся на ідеолога реформ Каху Бендукідзе: «бідність можна подолати, дотримуючись двох умов: економічне зростання та адресна, а не безсистемна соціальна допомога». Принципом формування бюджету стало: якомога менше грошей брати з бюджету та обґрунтовувати усі плановані видатки. У Грузії наразі діє одна з кращих у світі методик тестування соціального становища громадян.

Пенсійна реформа

У 2003 році понад 94% грузинів отримували пенсію менше 7 доларів. Мінімальна - становила 6,5 доларів. При цьому дехто з колишніх суддів, міністрів, депутатів та інших представників номенклатури Шеварнадзе отримував пенсії у 200-220 разів вищі, понад 1500 доларів. Одразу після приходу до влади М.Саакашвілі середній розмір пенсії у Грузії було збільшено вдвічі - з 14 до 28 ларі (від 7 до 14 доларів). Вже у 2006 мінімальна пенсія в Грузії збільшилася до 21 долара, а у 2009 році досягла 48 доларів.

Поруч з системою бюджетних пенсій в Грузії активно розвиваються недержавні пенсійні фонди та страхування. Державного пенсійного фонду немає, як немає і фонду соціального страхування, функції яких покладені на державний бюджет.

Соціальний захист

Усі соціальні пільги монетизовано, у т.ч. проїзд в громадському транспорті. Каха Бендукідзе вважав, що «Будь-яка система, яка дає право людям самостійно приймати рішення, в сто разів краща інших, тому, що люди стають громадянами: вони відповідають за свої вчинки».

Росіяни визнають, що «У вільній Грузії, позбавленій нафти та газу, вийшло значно більш швидке підвищення доходів більшості громадян, аніж в авторитарно-бандитській Росії, яка купається в нафто- та газових доларах». І ще одне порівняння на користь Грузії. Протягом 2003-09 років населення Росії зменшилося на 1,6%, натомісь у Грузії зросло на 2,7%.

Цілком погоджуюсь з думкою опозиційного російського економіста Андрія Ілларіонова, що нехай критики ліберальних реформ і захисники "соціальної держави" покажуть іншу країну, яка б без нафти і газу за п'ять років змогла підняти розмір пенсій у сім разів.

Туризм

Серед економічних пріоритетів Грузії – розвиток туризму. Галузь, яка обіцяє бути перспективною внаслідок активізації спілкування між людьми, завдяки, передусім, мобільному зв’язку та розвитку мережі Інтернет. Очевидно, що туристична мобільність людей може і буде зростати. Цей тренд вже відчула не одна з держав, які намагаються моделювати власне майбутнє. Грузія серед них. Туризм є одним з економічних пріоритетів Грузії. «Це дає можливість розвивати сільське господарство, створювати нові робочі місця. До того ж туризм – приваблює інвесторів» - говорить міністр економіки Грузії Віра Кобалія.

Туризм розглядається як стратегічно перспективний напрямок. Вже сьогодні Грузія має безвізовий режим з близько 100 держав світу. Грузія налаштована до максимальної відкритості, є бажання максимально відкрити кордони. Термін разового перебування громадян в Грузії збільшено до 360 днів. За словами Г.Катамадзе взимку 2011-12 років з числа туристів, що відвідали гірськолижні курорти, 39% - українці.

Попри конфлікт з Російською Федерацією, Грузія першою простягла руку миру громадянам Росії і запропонувала їм у 2012 році в односторонньому порядку безвізовий режим.

Грузія багато витрачала на рекламу власної країни по всьому світу. Закордонні ЗМІ називали Грузію «маленькою Італією». Ця реклама була б штучною, неповною і навряд чи їй довіряли б, якби не було відповідного настрою гостинності, що випромінює кожен грузин під час зустрічі з гостями країни. Приємні враження від простих грузинських таксистів, полісменів, власників кав’ярень та готелів, зрештою, простих перехожих, залишає чи не кожен турист, що побував у Грузії. Реальний приклад, коли любов до своєї країни конвертується в реальні гроші. Адже, більше гостей – вищі заробітки.

Така політика приносить закономірні результати. У 2010 році потік туристів до Грузії зріс, у порівнянні з 2009 р., на 36%.

Вся туристична інфраструктура Грузії створюється виключно за рахунок інвесторів. За державою – лише дороги.

Гірськолижні та морські курорти залучають інвесторів з усього світу, в тому числі, українців. Українська група «Приват», яка є одним з найбільших інвесторів Грузії, також вкладає гроші в туристичну галузь. А перше місце за інвестиціями в Грузію посідає туристична Туреччина, у якій, крім усього, мешкає величезна діаспора, від одного до п’яти мільйонів етнічних грузинів.

Вже згаданий дух змагальності, властивий народу в усьому, поширено і на цю сферу діяльності.. Наздогнати і випередити Туреччину за популярністю для туристів – бажання багатьох грузинів, більшою чи меншою мірою причетних до галузі.

Гуманітарні зрушення. Ментальні зміни

Народ повірив у можливість змін. Почав змінюватися сам і змінювати країну. Втілення реформ стало колективною дією влади і народу. Реформаторам в Грузії вдалося знайти ті слова, гасла і дії, які відмобілізували націю. І це стало запорукою успіху. Емоційно про цю підтримку грузинів, про їх здатність змінюватися самим заради майбутнього говорить Саакашвілі: «…Рух вже пішов-пішов. Все рухається зараз. Змінюється менталітет. Люди приймають нові правила гри. Люди працюють і вони повірили, що їм також є місце…».

Успіхи внутрішньої економічної та соціальної політики дали поштовх суттєвим зрушенням у зовнішньополітичних настроях грузинів. Про серйозну переоцінку цінностей і ментальні зрушення свідчать дані соцопитування, проведені в Грузії наприкінці 2011 року Національним Демократичним інститутом (НДІ) США. Згідно цього дослідження, 74% грузинів вітають наміри уряду на вступ до НАТО, 76% - за вступ до Євросоюзу.

Грузія ставить перед собою завдання стати членом НАТО та інтегруватися до Європейського співтовариства. Реальність прагнень до такої інтеграції визначається очевидними ознаками. Каха Бендукідзе, порівнюючи власні переконання з тими, які є в російської еліти, підкреслює власну щирість: «Що у членів уряду Російської Федерації? Їх діти вчать корейську, китайську та арабську мови? Ви в Росії знаєте багато таких людей? От якщо я говорю, що тяжію до сходу, а дітей вчу англійської та німецької мов, то я насправді тяжію до заходу. Це звичайний тест. Як говорить Біблія, за справами їх судіть їх».

Про майбутнє і проблеми, які залишилися

Найбільшою проблемою Грузії є відсутність територіальної цілісності. На сьогоднішній день внаслідок російської окупації держава насильно позбавлена 20% своєї території: Абхазії та Південної Осетії.

В економіці Грузія залишається країною, орієнтованою на імпорт. У Грузії слабо розвинене власне виробництво. Поганий баланс експорту та імпорту. При зовнішньоторгівельному обороті 4,6 млрд. доларів експорт країни склав 1,09 млрд. доларів. Навіть продукцію сільського господарства країна значною мірою імпортує. Експорт Грузії становить переважно сировина з низьким рівнем доданої вартості: металобрухт, горіхи, вино, реекспортні автомобілі. Імпорт – паливо, будматеріали, легка промисловість, продукти.

Є проблеми, пов’язані з втратою російського ринку. Також завданням, яке необхідно вирішувати, залишається високий рівень безробіття, який сягає 16-17%. При цьому більша частина працюючих приходиться на самозайнятих, до числа яких також належать сільські мешканці, що обробляють власні присадибні ділянки.

Поки не приносить результатів бажаний і стимульований владою процес рееміграції активних й освічених грузинів, які свого часу виїхали у пошуках кращої долі. Хоча повертатися на Батьківщину вже закликав грузинський патріарх.

Недоброзичливці у найтемніших кольорах змальовували майбутнє Грузії під час реформ: всі реформи в Грузії – блеф і театральні постановки, кажуть вони, країна впаде під тягарем боргів, її з’їсть зсередини елітарна корупція, економіка не буде здатна виробляти національний продукт, грузини не здатні заробляти, лише жити на допомогу. Кремлівські економісти пророкували кризу, яка мала очевидно виявитися у 2013-2014 роках, коли потрібно буде віддавати левину долю кредитів.

Не дивує, що традиційно для подібної пропаганди, її автори не завдають собі клопоту розділяти причини і наслідки, успіхи і проблеми, в цілому, зводячи будь-яку логіку до абсурду. Виявляється, відсутність корупції шкодить майбутньому, особисті права і свободи громадян – так само погано і вкрай небезпечно. Назвемо приватизацію тотальним розпродажем національного достатку, іноземні інвестиції – влізанням в борги, знищення корупції – зневагою до професіоналів – і вимальовується цілком трагічна картина.

А щодо допомоги? Одне діло – допомагати хронічному алкоголіку, що просить «дай на пляшку!», зовсім інше – «Позич грошей, я спробую організувати бізнес. Віддам!». У першому випадку добре, що результат прогнозований: ти точно знаєш – твої гроші проп’ють. В другому – менш передбачуваний. Ти дав вудку, але не факт, що в цьому ставку є риба і буде клювати. Проте, даючи власні гроші, я особисто обрав би другий варіант.

Допомога Грузії – допомога країні, яка має щире бажання стати кращою.

Грузія схожа на спортсмена-початківця, який демонструє добрі результати, оскільки обрав ефективний та чесний спосіб тренувань. Ним рухає передусім бажання самовдосконалюватися, досягти результатів, стати сильним і красивим. Скептики сичать: Грузія сидить на голці допінгу, її чекає крах найближчим часом, коли треба буде віддавати кредити.

Продовжуючи спортивні порівняння, правильно назвати західні гроші не голкою з допінгом, а забезпеченням здорового харчування. Не з кожного, хто зайшов до спортивної зали, буде чемпіон. Але це не причина кожному розповідати, що з нього нічого не вийде. Саме прагнення тренуватися і досягати результатів – похвальне. А «доброзичливці» та «дружки», що ходять до спортзалу з пляшкою горілки і авторитетно радять приятелю кинути дурниці (тренування) та долучитися до справжнього життя (пияцтва).

Життя щодня випробовує грузинський народ (як і кожен інший) на здатність бути сильними і послідовними у захисті права на краще життя, чи зламатися і впасти під тиском обставин. Моя підтримка тим, хто докладає зусиль для позитивних змін. Тому можу щиро порадіти за грузинів сьогодні і побажати їм успіхів на завтра.

Реформатори Грузії з оптимізмом налаштовані на перспективи, впевнені у незворотності реформ. Г.Катамадзе вважає, що Грузія «пройшла ту межу, за якою повернення до минулого неможливе». Каха Бендукідзе зазначав: «Що в Грузії відбулося? Протягом цих років ми створювали умови і зараз уряд продовжує це. Уявімо, що у вас є велика ділянка землі. Цю ділянку ви очистили від бур’янів, прибрали каміння, засипали ярки, вирівняли землю, провели зрошувальні канали, зробили огорожу, подекуди поставили опудала, щоб позбавитися птахів, які поїдали врожай. Нещодавно висадили фрукти. Між тим, на те, щоб фрукти виросли, потрібен час? Сьогодні посадили фруктові саджанці – завтра врожай ви не отримаєте. Грузія зараз в такій ситуації: ділянка очищена, більша частина каміння прибрана, бур’яни знищено та фрукти висаджено. І є ваш сусід, що зробив усе це двісті років тому (США), або ще раніше (Англія), або 50 років тому (Сінгапур). Зрозуміло, зараз їх фрукти у кілька раз в кращому стані, бо виросли… Але… в Грузії грунт, можливо, краще підготовлений».

Є розуміння, що реформи потрібно продовжувати, хоча їхні темпи будуть іншими, ніж на початку. Бендукідзе, наприклад, вважає, що Грузії не потрібна власна валюта, і «непогано було б провести ще одну чистку державних відомств з винесенням зайвих функцій та надмірної зайнятості, оскільки в останні роки відбувся реванш бюрократії». Разом з тим, основні реформи, на думку Бендукідзе, здійснено, а «зараз потрібні дрібні реформи, у тому числі їх тюнінг, щоб усе добре підігнати».

У лютому 2012 року Саакашвілі зустрічався з Обамою. В частині зустрічі, яка стосувалася демократичних реформ в Грузії, Обама зазначив, що «зроблено багато, але демократію слід консолідувати, а для цього протягом ближчих двох років провести дійсно демократичні вибори, які приведуть до нормальної передачі влади».

P.S. Передача влади відбулася. Радикально. Опозиція стала владою, влада опозицією, дехто з уряду реформаторів у в’язниці, хтось в бігах. Проте хочеться вірити, що запобіжники проти повернення в корупційне минуле закладено в свідомості грузинів, а усвідомлення викликів, відповідальності за державу і країну, властиве політичній еліті Грузії.

У зв’язку з цим не можу не погодитися зі словами Кахи Бендукідзе: «У Грузії дуже вузька дорога до щастя».

В України та українців також.

Тэги: Грузия, реформы
Печать
Читайте в разделе
Анонс
Выбор читателей
Київрада заборонила нічний продаж алкоголю поза межами закладів ресторанного харчування. Як вам таке рішення столичної влади?