"Без муки нема науки". Нострифікація від Табачника: не робіть маленьких дурнями!

Печать

Питання визнання в Україні дипломів закордонних університетів певно одне з найболючіших. Чимало людей спіткало неабияке розчарування, а тих, хто горів бажанням повернутись по студіях на батьківщину та робити тут наукову чи викладацьку кар’єру - ніщо інше як розпач, особливо після того, як вони ознайомлювались з українською процедурою нострифікації.

*Однак ще й досі чинний міністр Дмитро Табачник запевняє країну у протилежному. Викладачів, студентів, школярів, освітян всіх вузів та шкіл, громадян, яким просто небайдужі освітні питання – нас з вами переконують, що жодних проблем не існує. Далі пряма мова міністра на одному з ефірів шоу «Шустер live»:

Фото: obozrevatel.com

«Україна приєдналася до Лісабонського протоколу. І впродовж місяця вам нострифікують, тобто дадуть документ про відповідність без будь-якої довідки міністерства (пан міністр має на увазі, що процедура нострифікації не потребує відповідних довідок про визнання іноземного вищого навчального закладу центральним освітнім державним органом тої країни, де він знаходиться). Не робіть маленьких дурнями! Диплом будь-якої країниНемає ніякої проблеми. Минулого року наказом міністерства створений Єдиний національний центр нострифікації і апостилізації. Процедура займає залежно від вашого бажання від двох тижнів до місяця. Будь-які дипломи, навіть республіки Габон, у вас немає проблеми нострифікувати ані по рівню бакалавра, ані по рівню магістра, ані по рівню PhD… Давайте завтра прийдемо в центр нострифікації і подивимось, скільки було за останні півроку-рік нострифіковано дипломів, з яких країн і в який термін… Справа в тому, що процедура визнання іноземних документів визначена не міністром, мною, попередником чи кимось іншим, а чинним законодавством…»

Пішли і подивились…

Отже, почнемо від початку. Лісабонська конвенція дійсно підписана і навіть ратифікована Україною, цей документ містить декларативні норми, покликані закласти фундамент для взаємного визнання кваліфікацій у вищій освіті. Як виконує їх українська сторона? Певно сутужно – згідно зі статтею 9.2 Україна мала б мати центр, який володів би всією актуальною інформацією про нашу сферу вищої освіти. Можливо саме на виконання цієї норми міністерство почало масово збирати данні громадян, однак, пане міністре, не про це ж йдеться… Натомість не завадило б таки не приховувати та опублікувати чіткі дані по державному замовленню для кожного університету з кожної спеціальності, хоча б за останні роки.

Від двох тижнів до місяця…

Згідно з інформацією на сайті МОНМС, нострифікацію проводить таке собі ДП «Інформаційно-іміджевий центр», яке пропонує за «символічну плату» визнати ваш документ про освіту:

80 робочих днів (16 тижнів) – 1320 грн.

40 робочих днів – 2880 грн.

20 робочих днів – 2880 грн.

5 робочих днів – 3220 грн.

Звісно ж не забули про пільговиків – їм 720 грн., але тільки за 80 днів. Але це ще не все – мусите заплатити держмито. Окрім цього треба буде віддати гроші за переклад і 3-4 нотаріально завірені копії документів, що подаються. Нагадаємо, що міністр освіти заявив про максимум місячний термін. Думаєте збрехав? Ні, як справжній бізнесмен, він рекомендує тільки якісний товар. Однак виникає питання, адже останні два пункти в прейскуранті, на які нам натякають, називаються «прискореними» і можуть бути застосовані лише у випадках, коли у вас диплом університету з однієї із 15 країн. Про ці півтора десятки мова піде далі, а наразі зазирнемо у міністерський Наказ про «Порядок визнання і встановлення еквівалентності в Україні документів про освіту, виданих навчальними закладами інших держав». У ньому йдеться про те, що для визнання проводиться експертиза, для якої запрошують експертів з органів управління освітою чи акредитований ВНЗ (у нас є інші? – вперше зустрічаю в нормативних актах натяки на вуличні університети чи щось подібнеJ), і станом на 1 вересня платитимуть їм по 60 грн за годину тяжкої роботи по зіставленню змісту навчальних програм. Певно, експерти ретельно перевіряють навчальні плани всіх дисциплін, вичитують запропоновану закордонними фахівцями літературу.

Фото: Макс Левин

Міністерський наказ визначає їм плату по тарифній сітці бюджетників. Тобто в Україні держава забрала в університету право самостійно вирішувати, на яких умовах і за яку зарплату наймати на роботу фахівців з закордонними дипломами. Натомість пропонує університетам у цій ситуації довіряти знайденим міністерськими чиновниками експертам, яким платяться зарплати з податків громадян. А охочі до нострифікації, у свою чергу, мають викладати грошенята та чекати до 80 днів. Вам не здається, що тут якось забагато витрат і явно є зайвий посередник?

Ніяких довідок… нема проблем

Міністр з неабиякою впевненістю повідомив усій країні, що ніяких довідок про визнання закордонного університету центральним державним органом в освіті цієї країни не потрібно. Однак відкриємо вже знайомий нам наказ, підписаний, до речі, заступником міністра Євгеном Сулімою, тоді тимчасовим виконуючим обов’язки міністра, і побачимо пункт 7а: «Оригінал та завірена в установленому законодавством порядку копія іноземного документа про освіту, правомірність видачі та автентичність якого має бути підтверджена державним центральним органом управління освітою країни, якій належить навчальний заклад, у спосіб, який офіційно застосовується в цій країні для такого підтвердження (для країн - учасниць Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (Гаага, 1961), - проставлення штампа "Apostille")». Те ж саме стосується і додатків до диплому. Міністр збрехав? Ні, він просто не знав - мало що там його заступник видав, поки шефа не було.

Вам пощастить, якщо ви повернулись з країни, що підписала Гаазьку конвенцію, адже в такому разі потрібно перед виїздом проставити апостиль в уповноваженому для цього органі. Пощастило ще й тому, що країн-підписантів немало – 97. Однак що робити, наприклад, гредам з Бразилії чи з Канади? З останньою взагалі сутужно, адже ця країна не тільки не підписувала Гаазьку конвенцію, у неї ще й немає центрального державного органу в вищій освіті. Халепа та й годі, але що поробиш… помахаємо ручкою 15 канадським вишам з шанхайського Топ-500.

Цікава і сама Гаазька конвенція, бо каже нам, що кожна з договірних держав звільняє від легалізації документи (посвідчення автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ), на які поширюється Конвенція і які мають бути представлені на її території. Навіть українське МЗС, трактуючи Конвенцію, зазначає: «Офіційні документи, на яких проставлено апостиль, не потребують будь-якого подальшого засвідчення (легалізації)». Але ми ж то всі розуміємо, що українська нострифікація – це геніальний контррозвідувальний метод відслідковування новітніх світових освітніх технологій та програм, що лише замаскований в міністерських положеннях під кодовою назвою «експертиза».

Авгієві стайні ми ще не пройшли, адже міністерство повідомляє, що документи, видані навчальними закладами, які не мають офіційної реєстрації (акредитації) в якості суб’єктів надання освітніх послуг в країні, якій вони належать, не можуть бути нострифіковані. Більше того, наші чиновники від освіти явно міряють все по собі, адже пункт 4б все того ж наказу містить вимогу акредитації і навчальної програми. Це знову ж таки привіт Канаді, па-па Табачнику… чи навпаки J. Варто лише нагадати, що, наприклад, добре відомий Центрально-Європейський університет (Будапешт) довгий час не мав акредитації.

Фото: www.goodvin.info

Навіть республіки Ґабон…

Про Габон зараз не будемо, але от про сусідню з ним Екваторіальну Ґвінею (до речі, пам’ятаєте, як пан міністр любить екваторіальні країни?) згадаємо, адже саме з нею та ще з Азербайджаном, Білоруссю, Болгарією, Естонією, Грузією, Китаєм, Молдовою, Польщею, Росією, Румунією, Словаччиною, Туркменистаном, Угорщиною, Узбекистаном

(загалом 15) Україна має угоди про взаємне визнання дипломів про освіту, що передбачає спрощення процедури, однак і за таких обставин на сайті ДП «Інформаційно-іміджевий центр» «пропонують» заплатити. Угорські, китайські та польські університети можна зустріти, починаючи від другої сотні вже згадуваного шанхайського рейтингу, однак від усвідомлення того, наскільки «вичерпний» перелік цих країн, тішитись не доводиться.

Процедура визнання іноземних документів визначена не міністром… а чинним законодавством

Ось вже рік триває протистояння проти міністерського законопроекту «Про вищу освіту», міністр із соратниками його боронить та водночас стверджує, що він не визначає чинного законодавства. Ба більше того, якщо переглянути перелік документів, що регулюють процедуру визнання, то знову ж таки натрапимо на вже цитований наказ МОНМС, який якраз детально її і розписує. Знову збрехав? Та здається, що всі вже звикли.

Якщо цей наказ переглянути прискіпливіше – знаходимо цікаве формулювання у пункті 4: «Цей порядок поширюється на іноземні документи про освіту, що містять інформацію про набуття власником документів певного освітнього або освітньо-кваліфікаційного рівня». А це згідно чинного Закону «Про вищу освіту» означає, що все вище описане стосується лише рівнів бакалавра, спеціаліста (певно десь крім України він ще є) і магістра. Виняток - міжнародні угоди лише з деякими з вище згаданих країн описують ще й наукові ступені і вчені звання.

Що ж, поки сусідня Польща повністю відмовилась від нострифікації дипломів отриманих у межах ЄС та інших розвинутих країн, ми можемо далі гордитись власною вищою освітою – «граница на замке, враг не пройдет»

Коротко на кінець

Досі чинний міністр освіти мав нас з вами за дурнів і раніше (електронний вступ. державне замовлення, законопроект про вищу освіту і тп.) та й продовжуватиме надалі. Куди важливіше з’ясувати, для чого він це робить? Мені відповідь не зовсім зрозуміла, але сподіваюсь поки що. Водночас закликаю не списувати таку політику міністерства на руки кремля, на «не чисті» руки чи ще на якісь, ліпше шукати ближче – посеред нас з вами.

Щоразу знаходити, порівнювати та перечитувати закони, положення, накази і не переставати дивуватись такому цинізму – це, звісно, розвиває, але не надто багато приносить користі, адже усвідомлюючи рівень людей, які тобою керують, відчуваєш лише втому. Окрім цього, так направду, набридає, адже хочеться вже нарешті втілювати свою візію.

Тэги: образование, Дмитрий Табачник, университеты
Печать
Анонс
Выбор читателей
Партія Медведчука заявила, що її лідера хочуть убити нардепи Сергій Висоцький, Микола Княжицький та Андрій Левус. Кого, на вашу думку, явно бракує в цьому “списку жорстоких кілерів”?