Табачник вчергове підставив Азарова, або автономія університетів по-міністерськи

Печать
Табачник вчергове підставив Азарова, або автономія університетів по-міністерськи
Фото: obozrevatel.com
Новости по теме

Отже цього тижня сталося довго обіцяне – Міністерство освіти, науки, молоді та спорту через уряд зареєструвало у Верховній Раді проект Закону «Про вищу освіту». Нагадаю, що це друга спроба – перша була рівно рік тому через депутатів Луцького, Єфремова та Ко. Однак тоді хвиля студентських протестів змусила авторів відкликати свій законопроект

Новий законопроект, за словами міністерського керівництва, покликаний розширити університетську автономію. Останні публічні виступи міністра Табачника і депутата та новоспеченого голови профільного комітету у ВР Луцького просто наскрізь рясніють заявами – Ми розширили університетську автономію! Ще б пак, адже президент обіцяв саме це у своїй програмі покращення вже сьогодні, а президенту треба подобатись.

Однак аналіз показує, що розуміння поняття автономії у наших чиновників явно кульгає. Адже якби вони зналися на ньому, то, по-перше, казали б про впровадження автономії, а не про її розширення (позаяк наразі самоврядування вишів просто не існує), а, по-друге, законопроект був би покликаний зменшити вплив міністерства та інших владних органів на академічну, адміністративну та фінансову сфери вищої освіти. На жаль, цього ми не бачимо. Пропоную поглянути на деякі новинки.

Освітньо-науковий рівень доктора філософії

Проект закону вводить освітньо-науковий рівень (!) доктора філософії, скасувавши кандидата наук та збільшивши термін навчання з трьох до чотирьох років.

Загалом, якщо Кабінет Міністрів, як і раніше (згідно з Законом «Про наукову та науково-технічну діяльність») затверджуватиме порядок присудження наукових ступенів тепер вже доктора філософії та доктора наук, то повноваження ВАКу в повній мірі будуть передані МОНМС. Воно формує добре всім відому та заскорузлу систему спеціалізованих вчених рад з захисту наукових дисертацій, затверджує надання наукового ступеня доктора наук та освітньо-наукового рівня доктора філософії, присуджує вчені звання, а також і надалі контролюватиме нострифікацію закордонних дипломів (ст. 18).

Чомусь автори законопроекту передбачили індивідуальний план підготовки дисертаційної роботи для доктора наук, проте не для новоспеченого доктора філософії. Можливо тому, що останнього віднесли до категорії освітньо-наукового рівня, на відміну від доктора наук, який є суто науковим рівнем. Мусимо поставити питання – який сенс у такому «приниженні» доктора філософії? Очевидно, що від цього український доктор філософії не стане кращим фахівцем ніж закордонний. Адже автори вітчизняного «освітньо-наукового рівня» не передбачили для нього структурованої PhD-програми західного зразка чи, наприклад, окремо підібраної для кожної дисертації комісії для захисту, що складалась би із українських та зарубіжних фахівців.

Фото: school11ck.ucoz.ua

Зміст освіти

Міністерство і надалі проводитиме та контролюватиме ліцензування та акредитацію (ст. 18, 26). На цей раз додався ще й пункт про позбавлення ліцензії за порушення міністерських умов прийому. Очевидно таким чином МОНМС вирішив пригрозити непокірним вишам – достатньо лише згадати історію довкола Києво-Могилянської академії, яка вимагала сертифікат ЗНО з англійської мови у всіх абітурієнтів, у чому Міністерство побачило порушення.

Мерехтять у проекті і намагання залучити «заінтересованих» працедавців до формування переліку спеціальностей у форматі погодження, чого явно недостатньо для широкого представлення громадської думки у вирішенні питання доцільності чи недоцільності тої чи іншої спеціальності (ст.13). Зрештою, наявність самого визначеного переліку спеціальностей перешкоджатиме швидкому реагуванню на потреби працедавця та власне створенню міждисциплінарних програм. Нагадаємо, що, до прикладу, у сусідній Польщі нещодавно відмовились від переліку спеціальностей.

Згідно з законопроектом, МОНМС жорстко регламентує нормативну складову змісту освіти та навчальних програм, натомість університети визначають варіативні навчальні дисципліни в частині їх переліку, кількості годин, відведених на їхнє вивчення, також конкретних форм проведення навчальних занять та форми контролю (ст.14). Однак ніде не сказано про пропорції. Таким чином міністерство може на свій розсуд втручатись у формування та наповнення програм.

Ряд переваг в академічній та адміністративній сфері надається національним та дослідницьким університетам, однак у проекті не прописані критерії отримання цих статусів, зазначено лише, що відповідні рішення залежать від волі органів влади (ст. 24).

Серед іншого національним вишам надається право на пріоритетне фінансування, право відкривати свої експериментальні програми та визнавати іноземні дипломи при прийнятті на посаду наукового чи науково-педагогічного працівника. Однак і тут автори законопроекту чомусь роблять один крок вперед і два назад. По-перше, експериментувати з програмами дозволено тільки на засадах, які визначатиме МОНМС, що ставить хрест на самій суті експериментальності. Чи не краще було б прописати такі засади у самому законопроекті? По-друге, визнавати, а власне самостійно нострифікувати, дипломи іноземних фахівців можна буде лише терміном на рік і лише під час реалізації міжнародних освітніх та наукових програм. Який сенс у таких обмеженнях? Від якого зовнішнього ворога захищаємось на цей раз? Чи не від власних фахівців, які здобувають наукові ступені по всьому світу і відмовляються повертатись до України саме через подібні драконівські умови? Поки весь світ відмовляється від централізованої, тобто міністерської, нострифікації (останній приклад – та ж сама Польща) українська вища освіта буде і на далі ізолюватись і відповідно пасти задніх.

Дослідницькими вишами можуть бути національні, які на милість МОНМС, що спочатку зробить відповідне подання, а потім на милість уряду можуть отримати від нього таких статус. Він, на додаток до «надламаних» можливостей національних вишів, дає змогу університетам самостійно і остаточно затверджувати присудження та присвоювати наукові ступені та вчені звання. До речі, таке право і зараз передбачено для деяких вишів, що ще у 2009-2010 рр. отримали відповідний статус, однак воно чомусь не виконується. Також за законопроектом дослідницькі університети зможуть встановлювати нормативи чисельності осіб, які навчаються, на одну посаду науково-педагогічного працівника в межах затверджених загальної чисельності науково-педагогічних працівників та асигнувань на оплату праці.

Фото: Макс Левин

Ще одним воістину революційним кроком для централізуючого все і вся міністерства була легітимація дипломів недержавного зразка - відтепер по завершенню неакредитованої спеціальності ВНЗ зможе видавати випускнику свій власний диплом (ст. 9). Такий крок є безперечним позитивом. Однак знову натрапляємо на якусь половинчатість. Українські урядовці мусять врешті зрозуміти, що саме університети відповідають за свій «продукт», а не чиновник у міністерстві.

Кількість над якістю

Якщо у попередньому своєму проекті міністерство висувало кількісні характеристики для визначення типів ВНЗ – скільки студентів повинно вчитись і тп., то зараз, завдяки протестам студентів та громадськості, такі норми збереглись лише на рівні факультету (250 чоловік) та інституту (500). Наразі формулювання, наприклад, класичного університету звучить так: «Класичний університет діє за умови, якщо у ньому здійснюється підготовка бакалаврів і магістрів не менш як за вісьмома галузями освіти та підготовка докторів філософії і докторів наук не менш як з дванадцяти наукових спеціальностей, у тому числі не менш як з двох гуманітарних, економічних, природничих або технічних спеціальностей». (ст. 23) Ніби немає кількісних характеристик… Однак на загал це той самий чисельний критерій, який зводиться до наявності достатньої кількості викладачів з науковими ступенями та вченими званнями для створення кафедр та відповідних програм. Наявність учених регалій не обов’язково свідчить про наукові досягнення, а тим паче, про продуктивну наукову працю. Поза тим, в проекті немає жодної згадки про національні чи міжнародні рейтинги.

Фінансова автономія чи «ярлик на вотчину» для ректорів

Проект надає певні права у фінансовій сфері. З’явилося поняття майнових й немайнових прав на об’єкти інтелектуальної власності, можливість оформлення депозитних рахунків, отримання кредитів. Разом з цим чомусь знятий тендер з закупівель та дозволено давати в оренду приміщення (ст. 65). Це викликає неабияку засторогу, аби оренда не проводилась на шкоду навчальній та науковій діяльності, а зняття тендерів не призвело до ще більших зловживань та корупції у сфері закупівель.

В законопроекті з’явилась стаття «Права інтелектуальної власності на результати наукової та науково-технічної діяльності та їх захист» (ст. 64). У ній скупо прописується можливість «комерціалізації наукових та науково-технічних розробок», а також право укладання договорів про передачу або використання науково-технічних розробок. Вартим уваги є сьомий пункт: «Вищі навчальні заклади мають право самостійно через банківські установи розпоряджатися коштами спеціального фонду, а також від реалізації спільних міжнародних проектів та надання науково-технічних послуг відповідно до законодавства». Насправді дуже важливо, щоб університети нарешті перестали бігати за кожною недержавною копійкою у держказначейство, де зараз і зберігаються ключі від коштів, що платять, наприклад, студенти-контрактники.

Водночас, якщо порівняти попередній міністерський проект з новим, побачимо, що зникло надзвичайно важливе формулювання, яке звільняло виші від оподаткування: «Надходження до спеціального фонду вищого навчального закладу не оподатковуються і спрямовуються на розвиток вищого навчального закладу, вирішення соціальних питань трудового колективу». Що це? Поступка мінфіну? Чи яка логіка? Розпоряджайтесь самостійно, але тепер будемо оподатковувати. Чи краще сформулювати по-іншому – раніше «дерибанили» через держказначейство, тепер те саме, але через податки.

Обсяги державного замовлення і надалі формують мінекономіки, міносвіти та міністерство соціальної праці без залучення університетів чи працедавців. Відсутні будь-які чіткі механізми конкурсного розподілу державних місць між університетами. Вочевидь, навіть надзвичайно низька ефективність нинішньої політики не переконала МОНМС поступитись таким важелем контролю над університетами. Тобто кабальна процедура, за якої вони щороку змушені «випрошувати» в МОНМС державні місця, й надалі зберігається.

Окрім цього зі сфери зовнішньоекономічної діяльності було вилучено можливість проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт за замовленням іноземних юридичних та фізичних осіб та створення спільних з іноземними партнерами підприємств, центрів, лабораторій, технопарків. (ст. 70). На додачу в розділі про зовнішньоекономічну діяльність знята чинна норма про те, що валютні та матеріальні надходження від зовнішньоекономічної діяльності вищого навчального закладу мають використовуватись для забезпечення виконання статутних завдань.

Підсумки…

Отже, направду видається, що цей законопроект покликаний зберегти той стан застою у сфері вищої освіти, який ми спостерігаємо вже дуже багато років. Введення академічної чи адміністративної університетської автономії так і залишається у невизначеному майбутньому. А фінансова автономія зводиться до зняття чинних норм, які гарантували використання університетських коштів для розвитку освіти, науки чи покращення соціального становища студентів та викладачів. Найгірше те, що міністерство повністю зберігає достоту «васалітетні» умови існування університетів, за яких ректори (яких МОНМС не лише затверджує, а й може пропонувати свою кандидатуру в ході обрання – ст. 38) мають сидіти «тихо», а натомість отримають можливість «дерибанити» гроші. Недарма саме Спілка ректорів схвалила роботу експертної робочої групи, що опрацьовувала цей законопроект, попри те, що в ньому не дотримані інтереси ані студентів, ані викладачів. Огляд загроз для викладачів та студентів, що їх несе з собою законопроект буде дещо згодом.

Тэги: Минобразования, реформы, Дмитрий Табачник, университеты, высшее образование
Печать
Выбор читателей
В.о. директора департаменту з питань люстрації Міністерства юстиції призначено 23-річну Анну Калинчук. Ваша реакція з цього приводу?