Потрібна десталінізація вищої освіти

Печать

Про потребу реформ у вищій освіті протягом останній кількох років не згадував хіба що ледащий. Сам процес вироблення потрібних змін просувається не надто швидко. Міністерство освіти, науки, молоді та спорту пропонує зміни, які не задовольняють ні викладачів, ні студентів, ні університетську адміністрацію, ні експертне середовище.

Фото: sergeichuksin.wordpress.com

Студенти протестують, аналітики критикують, а міністерство чим далі тим дужче робить вигляд, що йде на конструктивний діалог. Поданий через уряд до Верховної ради міністерський законопроект під тиском студентів та з подачі прем’єра Азарова був переданий на доопрацювання робочій групі, яку очолив в.о. ректора КПІ Михайло Згуровський. Ситуація склалась доволі «цікава».

По-перше, на доопрацювання був відданий найгірший з трьох зареєстрованих на сьогодні законопроектів, решта два – від представника Президента у ВР депутата Мірошниченка та від депутатів Оробець та Яценюка на робочій групі не розглядаються. Хоча варто згадати, що серед її учасників є і помічник Мірошниченка.

По-друге, внести зміни у вже зареєстрований законопроект можна буде лише у першому читанні, пройшовши яке, законопроект знаходиться вже поза конкуренцією з двома іншими. Таким чином, робоча група, у яку дійсно увійшло широке коло громадськості, не має жодних гарантій того, що зміни дійсно будуть внесені. Така ситуація змушує представників громадськості неабияк пильнувати, аби їх не «кинули», як зараз модно казати. Одним із найбільш проблематичних питань, якому, на мою думку, приділяється вкрай мало уваги, є система формування заробітної платні.

Загалом сумнівів у тому, що законодавча база вищої освіти застаріла, не виникає ні в кого, але, певно, мало хто знає, що правила за якими викладачам українських університетів нараховується зарплата дістались нам у спадок ще з 1930-х рр. Саме у часи сталінізму були закладені основи тих механізмів, які перетворили викладацьку роботу на «конвеєрне виробництво» із заточеним обрахунком годин праці і безнадійними нормами, які показують, скільки викладач повинен витрачати на керівництво курсовими чи дипломними, а скільки на перевірку контрольних та письмових.

Отож пропоную поглянути на систему обрахунку викладацького навантаження трохи прискіпливіше та заразом порівняти її з закордонним відповідником, наприклад, не таким вже й далеким польським варіантом.

Викладач чи працівник на виробництві

Як розраховується заробітна платня викладача? Кожного року кафедри відповідно до того, скільки дисциплін будуть читати її працівники подають на затвердження свій штатний розпис, тобто скільки потрібно посад професора, доцента, старшого викладача, асистента та ін. для покриття загального навчального навантаження кафедри. Керівництво університету (найчастіше навчальна частина), попередньо отримавши загально університетську кількість ставок відповідно до показника співвідношення нормативів чисельності студентів до кількості посад, який затверджує Кабмін, приймає або ні поданий кафедральний штатний розпис. Тобто надає або не надає потрібну кількість ставок. Таким чином, кількість викладачів на кафедрі залежить від того, скільки буде вчитись студентів. Не від того, які курси потрібні кафедрі, не від того, який рівень професури, не від того, якими методами та технологіями послуговуються викладачі, і зрештою не від того, як забажає сам викладач, а від того скільки пропишуть урядові чиновники.

Кожна посада, виділена кафедрі, має свій оклад, який визначає держава, також уряд визначає, які існують доплати за вчені звання та наукові ступені. Але на цей розмір окладу викладач ще повинен напрацювати, тобто набрати собі певну кількість годин навчального, організаційного, методичного та наукового навантаження на повноцінну ставку. Скільки годин «коштує» той чи інший вид роботи, із яких формується навчальне навантаження, також визначає держава. Можна лише згадати, що, наприклад, за керівництво на курсовій роботі, викладач отримує 2 години навчального навантаження, стільки ж за зовнішню рецензію на бакалаврську дипломну. За КЗпП максимально допустиме тижневе навантаження викладача складає 36 годин, річне - 1584 годин. У свою чергу, керівництво університету визначає, скільки годин навчального навантаження повинно відводитись для усіх науково-педагогічних посад від асистента до ректора.

При складанні індивідуального робочого плану з кожним своїм співробітником кафедра, беручи до уваги, скільки викладач виконує організаційної, методичної та наукової роботи (при чому дуже часто такі статті, як підготовка до занять оминаються), визначає необхідне для повної ставки навчальне навантаження. Закон «Про вищу освіту» обмежує максимальне навчальне навантаження - 900 годин для викладачів ВНЗ ІІІ-ІV рівня акредитації та 720 годин – І-ІІ рівні. Це означає, що в середньому викладачеві потрібно 3-4 дисципліни на семестр. За таких умов кафедри нерідко намагаються завищити на папері навчальне навантаження викладачів, а навчальна частина слідкує за тим, аби цього не допустити. Самі ж викладачі - колеги по кафедрі - змушені раз на рік проходити нелегку процедуру поділу загального навчального навантаження кафедри, де вони фактично суперничають один з одним. Складається нездорова, далека від нормальної конкуренції, ситуація.

Інфографіка – Микола Ковальчук
Інфографіка – Микола Ковальчук

Чи намагалось міністерство якось покращити цю ситуацію? Так, була збільшена кількість годин в одному кредиті ECTS до 36. Проте така зміна зумовила неабияку перенавантаженість студентів. За умов, що бакалаврські програми у нас складають 4 роки, навантаження на бакалавраті для кожного них складає 8640 годин, а на дворічній магістерці 4320 годин. У середньому в Європі цей показник - 25-30 академічних годин. Тобто від 4500 до 7200 годин на бакалавраті і від 1500 до 3600 годин на магістерці.

Така картина чітко вказує на далеко не нову тезу про те, що допоки університети не будуть матеріально зацікавлені не переобтяжувати викладачів навчальним навантаженням, вони не будуть намагатись змінити ситуацію. Тобто за умов коли університет отримує левову частку своїх прибутків від досліджень, його керівництво буде піклуватись про те, аби викладачі мали вдосталь часу на наукову діяльність.

Яскравим підтвердження того, наскільки в Україні стимулюється наукова діяльність викладачів може бути порівняння умов надання наукової відпустки із її закордонним еквівалентом sabbatical.

Італія – кожні п’ять років італійські еквіваленти посад доцента та професора мають право на оплачувану річну відпустку задля дослідницьких цілей. Великобританія – загальних умов немає, але усі університети надають таку відпустку раз на 4-5 років терміном як мінімум у один семестр. США та Канада – система неабияк розвинута, навіть Assistant Professor, посада, яку займають одразу після PhD або «постдоків», має право на оплачувану дослідницьку відпустку терміном один семестр після 6 семестрів роботи. Викладачам на вищих посадах зазвичай гарантується оплачуваний річний sabbatical після 7 років праці. Подібні норми діють і в Польщі. В Україна жодних гарантій на отримання оплачуваної дослідницької відпустки не існує, на практиці все зводиться до питання наявності коштів, тобто до безвиході.

Польський варіант

Погляньмо тепер на польський досвід. Яку систему формування навантаження та виплати заробітної плати має країна, яка переживала дуже схожий з Україною досвід і чия економіка була у гіршому стані ніж українська на початку 1990-х рр.?

Загалом фонд зарплатні не залежить від кількісного співвідношення студент/викладач, а державний університет отримує бюджетні гроші в залежності від чималого переліку характеристик, починаючи з конкретних спеціальностей і закінчуючи кількістю пільгових категорій. Важливо те, що сенат університету (польський відповідник вченій раді) самостійно вирішує скільки саме виділити на фонд зарплатні у межах отриманих коштів. Окрім цього сенат разом з профспілкою можуть збільшити фонд зарплатні за рахунок позабюджетних надходжень. З іншої сторони у самому Законі про вищу освіту закріплено мінімальний розмір «голої» ставки для кожної посади. Також загальнодержавні видатки, що спрямовуються на зарплатню викладачів, мають проходити щорічне коригування, згідно з показником зросту середньої заробітної плати у бюджетній сфері.

Таким чином на разі Міністерство вищої освіти та науки у своєму розпорядженні визначило розмір мінімальної ставки до 2015 р. включно. У тому ж таки розпорядженні розписані виплати за понаднормове навантаження, додаткові виплати (за рецензування дисертацій або габілітаційних праць, участь у вступній кампанії, керування студентськими практиками) та ті виплати, які йдуть, наприклад, за керівництво кафедрою. Таким чином ректор, котрий і визначає розмір усіх цих виплат (якщо інше не передбачає статут вишу), має мінімально, і лише в деяких випадках максимально допустимий поріг, за який він не може переступити. Це принципова різниця між польським та українським законодавством – у нашому законодавстві часто викладацькі доплати прописані із формулюванням «гранично допустимий», без гарантованих мінімальних показників. Тобто, якщо за вчене звання професора надається гранично допустимий доплата у 33 % від окладу, то вона може становити і один, і два відсотки, головне, аби не більше ніж 33 %.

Інша засаднича різниця між українською та польською системами криється у формуванні фонду зарплатні. Польський університет формує свій фонд зарплатні, не зважаючи на загальнодержавні нормативи співвідношення кількості студентів до кількості викладацьких посад, як це є в Україні, бо таких нормативів там просто не існує. Хоча сам статистичний показник (але не норматив) такого співвідношення звісно ж існує.

Загалом в польських університетах існує схожий поділ на наукових, науково-педагогічних та педагогічних працівників. Є три види навантаження: наукове, навчальне та організаційне. Педагогічні працівники можуть проводити дослідження у випадку, якщо вони працюють у так званих професійних вишах (uczelni zawodowe) - ВНЗ, що мають право готувати спеціалістів не далі ніж рівень магістра. Навчальне навантаження для науково-педагогічних працівників - в межах 120-240 академічних годин, у свою чергу для педагогічних посад передбачено від 240 до 540 академічних годин. Сенат університету визначає засади, на яких визначаються сфера обов’язків викладачів, види навчальних занять, які входять у сферу цих обов’язків, в тому числі окреслення педагогічних завдань для конкретних посад, і найголовніше - засади обчислення навчальних годин теж визначає сенат. У випадках пов’язаних з потребою виконання навчальної програми науково-педагогічні працівники можуть бути зобов’язані проводити понаднормові дидактичні заняття, але не більше ніж 30-60 академічних годин додатково, для педагогічних кадрів від 60 до 135. Ці межі можуть бути збільшені лише за згодою викладача. Засади та спосіб такого збільшення теж визначає сенат, однак міністерство закріплює рівень оплати таких понаднормових годин. На разі кожна понаднормова година навчального навантаження викладача коштує бюджету від 3,6 до 3,9 % голої ставки відповідно до посади. Конкретну сферу та перелік обов’язків визначає керівник структурного підрозділу.

Таким чином на відміну від української вищої освіти у Польщі відсутнє централізоване визначення вартості того чи іншого виду навчального навантаження. Тобто у наших сусідів не існує 2 годин за керівництво курсовою, чи 15 хвилин за перевірку контрольної. Окрім цього суттєво відрізняється гранично допустиме навчальне навантаження, а також передбачено набагато вища оплата за понаднормові години, що є соціальною гарантією для викладачів та стимулює університети зважено «перевантажувати» викладачів.

Звісно ж така система не могла б існувати без широкої університетської фінансової та адміністративної автономії, без реформ, які б стимулювали наукову діяльність та унеможливлювали б прояви непотизму та корупції. Про ці та інші реформи польської вищої освіти ви можете дізнатись зазирнувши до попередніх дописів:

Наостанок повторимо одну просту істину. Усі реформи вищої освіти мають починатись з питання оплати праці викладачів. Саме це питання має бути наріжним каменем усіх дискусій чи-то про автономію університетів чи-то про комерціалізацію вищої освіти. Як людина, котра окрім освітніх питань, ще досліджує історію, пропоную усім реформаторам нарешті провести десталінізацію української вищої освіти.

Тэги: реформы, высшее образование, зарплата
Печать
Читайте в разделе
Выбор читателей
В.о. директора департаменту з питань люстрації Міністерства юстиції призначено 23-річну Анну Калинчук. Ваша реакція з цього приводу?