Вища освіта-2012: найважливіші події

Печать

Цього року в українській вищій освіті сталось чимало цікавих та важливих подій – рік дійсно видався насиченим. То ж час пригадати, які саме події 2012 року були ключовими для вищої освіти. Тобто такими, що були принципово новими, можна сказати, не традиційними для сфери або ж навпаки такими, що яскраво ілюструють притаманні та всім знайомі явища.

Фото: Макс Левин

Міцний горішок КПІ

Не секрет, що останнім часом міністерство вдається до спроб тиску на ректорів. Наприклад, доганами, які потім були скасовані, можуть «похвалитись» ректор Могилянки Сергій Квіт та очільник Львівської Політехніки Іван Вакарчук. Більше того, доходило і до зміни ректорів на більш лояльних, наприклад, як у Донецькому національному університеті. Черговою спробою тиску можна назвати і ситуацію довкола ректора КПІ Михайла Згуровського. І хоча історія почалась наприкінці 2011 року, свою перемогу у ній пан Згуровський відсвяткував вже у травні 2012 року, коли колектив університету обрав його, а міністерство підписало з ним новий контракт. Дехто з коментаторів вбачав зерно конфлікту довкола контролю над матеріально-технічною базою та величезними фінансовими потоками КПІ, однак тут звернемо увагу на інше. Ця ситуація об’єднала колектив університету, викладачів та студентів довкола ідеї захисту свого права на самоврядування. Погодьтеся, Київ давно не бачив кількатисячної студентської та викладацької демонстрації і такої активної кампанії в мережі до того ж не на захист, скажімо, певних матеріальних благ (хоча хтось скаже, що саме їх), а на захист автономії університету. І ось тут міністр Табачник програв двічі саме завдяки активності студентів. По-перше, ректор Згуровський тільки зміцнив свої позиції та зрештою був переобраний. А по-друге, рятуючи ситуацію після дій свого міністра прем’єр Азаров призначив пана Згуровського очільником групи, яка доопрацювала міністерський законопроект «Про вищу освіту», докорінно його змінивши.

Був міністерський проект, став громадський

Нещодавно уряд затвердив згаданий доопрацьований групою проект. Це справді непересічна подія, адже над ним дійсно працювали представники громадськості, університетів, студентства та чимало зацікавлених організацій. Більше того, ця праця проходила публічно та активно висвітлювалась в мережі. Зрозуміло, що законопроект не є ідеальним, бо є компромісом багатьох сторін, однак він є виразом саме тих поглядів та інтересів, які маємо на сьогодні в українській академії. Усе це разом робить його дійсно громадською пропозицією. Не секрет, що подальша доля проекту у Верховній Раді (якщо він туди попаде) буде не легкою, однак лобі цього проекту нині є аж занадто широке, щоб його можна було ігнорувати, як це зазвичай відбувається.

Судовий позов Могилянки

Це ще одна подія, що розпочалась ще у 2011 році, однак свою кульмінацію мала саме на початку 2012 року. Нагадаємо, Могилянка позивалась до міністерства щодо несправедливого, на її думку, розподіл державного замовлення, коли університету були значно скорочені обсяги за деякими спеціальностями, а магістерська програма з журналістики взагалі не отримала бюджетних місць. І хоча позов було повністю відхилено, важливим є сам прецедент. За умов, коли розподіл державного замовлення щороку викликає масу запитань, адже відбувається абсолютно непублічно та непередбачувано, один з український університетів вирішує шляхом судового позову привернути увагу громадськості до кричущої проблеми та зрештою показати усю абсурдність ситуації. І погодьтесь, Могилянка наважилась на досить не типовий крок, як для нинішніх часів, замість чергової прес-конференції чи круглого столу, було вирішено йти до суду.

Електронний вступ

Якщо минулого року електронну систему подачі документів абітурієнтами пропонували як пілотний проект, то на вступі-2012 її запустили на повну потужність. Оптимізація досить марудного процесу, яким є щорічна подача документів до університетів, є без сумніву визначним кроком. Однак експерти зійшлись в тому, що електронний вступ став чи не головною проблемою цьогорічної вступної кампанії. Система була сирою та не протестованою. У перші дні вона просто відмовлялась приймати запити, адже не була розрахована на аж настільки завантажений трафік. Тож природня недовіра до таких систем тільки доповнилась розчаруванням, адже багато хто все одно був змушений приходити і контролювати потік своїх документів, так би мовити, в ручному режимі.

Багаторічний директор вищої освіти

Звільнення Ярослава Болюбаша з посади директора департаменту вищої освіти у міністерстві не стало гучною новиною. Більшість видань про це написали, бо пан Болюбаш, захищаючи позиції одіозного міністерського законопроекту, став перед тим немилий студентам. Однак це дійсно непересічна подія, адже ця людина пережила на своїй посаді декількох міністрів та є автором величезної кількості нормативно-правових актів чи довідників, ставши таким собі хрещеним батьком вищої освіти. На свої посаді Ярослав Болюбаш міг парадоксально поєднувати критику тих речей, до появи яких він у свій час був безпосередньо причетний, із їх фактичною підтримкою. Хоча експерти вважають його звільнення радше негативним, ніж позитивним сигналом, адже, на переконання багатьох, пан Болюбаш був «з тих, з ким можна мати справу».

Міністр та погані рейтинги

У 2012 році міністр Табачник, як і раніше, не полишав спроб гучно оголосити про входження українських університетів до тих чи інших рейтингів. Дарма що, як завжди, намагання закінчувались фіаско. У серпні міністр оголосив, що КНУ ім. Шевченка потрапив до престижного рейтингу The Times Higher Education World University Rankings, що визначає топ-400 провідних університетів світу. Однак невдовзі Центр дослідження суспільства опублікував офіційну відповідь головного редактора рейтингу Філа Бейті, яка спростовувала інформацію міністра. Звісно ж трохи згодом було заявлено, що міністр обмовився. Зазначимо, що з рейтингами обмовки у міністра трапляються парадоксально часто, адже йому не дає спокою обіцянка президента завести у топ-500 принаймні 3 українські університети до 2020 року.

Вибори та університети

Наостанок згадаємо про вибори. І хоча ця подія мала бути далекою від вищої освіти, однак, на жаль, в цій країні це далеко не так. Адже ректори, що балотувались, активно використовували викладачів та студентів свого університету, змушуючи їх голосувати «як треба». Масові прописки у гуртожитках, виховні та профілактичні бесіди, налагодження контролю з боку старост груп та відверте залякування – це далеко не повний перелік використання адміністративного ресурсу, що його застосовували «університетські» кандидати. Однак важливо те, до чого це призвело. Якщо ректор Одеської юридичної академії правників Ківалов переміг, то ректор Податкової академії в Ірпені Мельник і проректор НАУ Луцький з тріском провалились. Звісно не в останню чергу так сталось через пильну увагу громадських активістів саме до цих округів як під час кампанії так і в момент підрахунку голосів. Проте не може не тішити інший факт - в цих двох університетських спільнотах люди просто не стерпіли такого хамського ставлення. Тобто викладачі та студенти не втратили здорового глузду та гідності, без яких академічне середовище просто не здатне виконувати свої функції рушія суспільства. А це, погодьтесь, залишає надії на можливість реформ як в університетах, так і в державі загалом.

Такими були перипетії у вищій освіті року, що минає. Їх спільним знаменником стало таке собі відчуття нескінченного загартування, яке, схоже, буде тривати і далі. Тому побажаємо собі терпіння та наснаги і не покладаймо рук у боротьбі за зміни на краще.

Тэги: ВУЗы, Дмитрий Табачник, высшее образование
Печать
Читайте в разделе
Анонс
Выбор читателей
Партія Медведчука заявила, що її лідера хочуть убити нардепи Сергій Висоцький, Микола Княжицький та Андрій Левус. Кого, на вашу думку, явно бракує в цьому “списку жорстоких кілерів”?