​Від Москви до Пітера на велосипеді

Печать

- В Ирландии мы проехали полстраны, используя всего один путеводитель, специальный, для велотуристов. В нем указано все, что нужно – места для ночевки (кэмпинги, отели), заведения где можно поесть, велоремонтные мастерские. Это очень удобно – держишь этот справочник на руле, в нем детальные карты местности, только успевай переворачивать страницы, –  Дмітрій Соколов-Мітріч, відомий російський журналіст, так аргументує необхідність створення подібного маршруту в Росії.

Дмитро Соколов-Мітріч вивчає карту веломаршруту
Фото: Антон Сисоєв
Дмитро Соколов-Мітріч вивчає карту веломаршруту

Європа вкрита мережею веломаршрутів на будь-який смак, загальною довжиною біля 40тис.км. Але на кордоні з Росією, колишніми республіками СССР – тупік. Майже як чорна діра. Іноземцям може й цікаво було б  їздити цією величезною Терра Інкогніта, але саме “інкогніта” їх і лякає. Ця невизначеність у місцях ночівлі, харчування, туристичних атракцій закриває дорогу тисячам туристів і мільйонам євро прибутків. За інформацією Європейської Асоціації Велосипедистів, річний оборот галузі велотуризм сягає €54млрд. Фантастичні цифри, чи не так?

Британські вчені, наприклад (в цьому випадку доволі конкретні, а не міфічні – з Лондонського Королевського коледжу), провели дослідження серед 2400 близнюків і виявили, що ті з них, хто виконував еквівалент трьох 45-хвилинних поїздок на велосипеді, були на 9 років "біологічно молодше" навіть після того, як були виключені інші фактори, такі як індекс маси тіла (BMI) та куріння. Не згадуючи про інші 29 причин, аби їздити на велосипеді, хочеться запитати, чому ж велотуризм не настільки популярний в Україні? Це не вигідно? Кому?

З іншого боку зараз навіть маленьких дітей з перших кроків привчають, що автомобіль - це круто, просто must have. На автомобіль збирають гроші довгі роки, беруть кредити, стрибаючи в боргову яму. Дорога тачка — ознака статусу, “чего ты достиг в этой жизни”. В суспільстві споживання питати чому дорогі авто, що забруднють навколишнє середовище, популярніші за екологічні велосипеди, не випадає.

Але щось я заглибився в теорію. Насправді мова піде про суцільну практику. Про групу російських ентузіастів, які відірвалися від екранів комп'ютерів і зробили перший крок у створенні Веломаршруту №1 - від Москви до Пітера. Фотограф LB.ua проїхав 285км разом з ними - від с.Конаково до озера Селігер. Ідейним батьком цього проекту є той самий Соколов-Мітріч, журналіст часопису “Русский Репортер”, останні три роки – велофанат та й просто гарна людина.

Про конкретні аспекти вело туризму можна прочитати у нього в ЖЖ, а я коротко переповім, для чого ми проїхали від Москви до Селігера.

Фото: Антон Сисоев

По-перше, аби прокласти реальний маршрут, який має проходити по другорядним незавантаженим асфальтовим дорогам, лісовим стежкам та грунтовкам. Це - обов'язкова умова: їхати має бути комфортно, без ризику бути збитим на перших же 10 кілометрах мандрівки. До того ж велосипед - чи не найкомфортніший засіб для споглядання рідних просторів. Лісів, гаїв, озер і просто місць віддалених від цивілізації.

По-друге, розвідати інфраструктуру, якою може скористатися велотурист в дорозі. Місця для ночівлі - це може бути фермер, що приймає гостей у себе вдома або дозволяє поставити намет у себе на подвір'ї. Або база відпочинку, санаторій  чи  готель — на різну товщину гаманця. Також важливо позначити на карті продуктові магазини, заклади харчування — з цим проблем найменше. А найважче з велосервісом — імпортні велосипеди, а відповідно й деталі до них, зазвичай рідкість для російської глибинки. Тому на роль веломеханіків шукали любителів, які мають набір інструментів і можуть здійснити мінімальний ремонт.

По-третє, налагодити діалог з владою на місцях. Зрозуміти, яким чином вони можуть сприяти становленню веломаршрута. Наприклад місцева влада Кувшинковського району Тверської області першою запропонувала встановити за свій кошт покажчики з інформацією про маршрут (куди повертати, які цікавинки можна побачити навколо).

День перший. Паромна переправа.

Старт велопробігу був призначений на 10 годину суботи з Москви. Але мій байк прибув в столицю РФ тільки о 14 дня, тому довелося наздоганяти групу першопроходців на електричці.

Телефоном домовляюсь про зустріч біля парома в селі Конаково — це кінцевий пункт першого дня. Виходжу з електрички близько 7-ї вечора, питаю в жіночки де тут паром. З подивом дивиться на мій вєлік.

- Это вы на велике, что ли, хотите ехать туда?

- Да, а что не доеду?

- Ну, сейчас вот налево, едете до АТП, там направо и по асфальту прямо-прямо — упретесь в паром.

Вечоріє. На вулиці приємна прохолода, минаю труби тепломереж, провінційні двоповерхівки, АТП. Трафік по дорозі неактивний, їхати приємно. Розглядаю копни сіна обабіч дороги, класичний березовий лісок трошки вдалині. На годиннику півнадев'яту вечора, останній паром о 21.45, маю встигнути на нього, щоб переночувати разом з групою.

Через 15 км на горизонті бачу яскравий контур велосипедиста в формі — радію, що буде в кого спитати дорогу. Зустрічаємось, це дівчина під два метри ростом, пізніше виявляється редактор Форбса — Ліза, питаю чи далеко до парома.

- Ну, километров 15 еще, мы его проезжали, а до Конаково далеко еще?

- Хм, ну столько же наверно..

Я трохи спантеличенний, рухаюсь далі. Ще за 5 хв назустріч проноситься групка з 3-х велосипедистів — у одного на багажнику велорюкзак-штани. Мої підозри стають все реальнішими. Їду далі, на щастя зустрічаю ще одного байкера.

- Вы не из группы Митрича часом?

- Ну да, на паром...

- Разве паром не в той стороне?

- Там тоже есть, мы его уже проехали, в Дубне...

Дмитро Соколов-Мітріч(крайній лівий), Ліза з Форбсу та інші учасники велопробігу
Фото: Макс Левин
Дмитро Соколов-Мітріч(крайній лівий), Ліза з Форбсу та інші учасники велопробігу

Я мовчки розвертаюся і намагаюсь вкрутитися в темп групи. Жіночка біля електрички забезпечила мені розминку в зайвих 30 км — ну і чудово, гарно розігрівся для початку.

Тепер я впізнаю Соколова-Мітріча, у нього на кермі міні-штатив з фотоапаратом і фірмова посмішка на обличчі.

При в'їзді в Конаково зупиняємось на узбіччі, чекаємо поки доїдуть всі учасники. Ліза, що вражала всіх своїм швидким темпом, виявлилася в минулому тріатлоністкою. Вона першою залишає групу, вертається в Москву електричкою. Разом з двома місцевими велосипедистами (вже немолоді чоловіки з сивиною в голові), що долучилися в Конаково і мною, група налічує 11 осіб. Не густо, як для Національного веломаршрута, тим більше зважаючи, що Мітріч анонсував подію на сайті РусРепа і у себе в блогах — а це пристойна за обсягом аудиторія. Схоже, офісні хом'ячки здатні на мандрівки тільки біля екрана комп'ютера.

Останні декілька кілометрів до парома дорога стає невизначенною — чи то препоганий асфальт з безліччю ям чи то грунтовка з острівцями твердого полотна.  

- Ха-ра-шо, всьо будєт харашо, я ето знаю, знаю..-рідна Сердючка лунає з вікон невеличкого ресторанчіка на березі Волги. Весілля. В 30 метрах від нього вже третій раз намагається пришвартуватися до берега паром. Чути тільки металеві удари — причал дуже маленький, а година вже пізня. Половина групи йде в магазин — добувати їжу та «огненную воду». З другим складно, в Росії діє заборона на продаж алкоголя в нічний час. Інша половина вболіває за паромщика і робить ставки - за скільки спроб він «припаркується».

На паромі відчуваємо себе королями — крім нас жодного пасажира. В темноті лунають п'яні крики з острова, що пропливаємо повз. Інший берег зустрічає тим самим — красива місцина на березі Волги приваблює любителів «побухать» на природі.

Встановлюємо намети ледь не навпомацки. Вечеря багата — гречка з тушонкою, армійський пайок з галєтами і байки про велосипедні пригоди учасників. Мене дивує мінімальна кількість політики в розмовах — відчувається приречена втома від навколишньої дійсності з нотками оптимізму. Типу молоде покоління все ж таки тягнеться до спорту, туризму і змін в собі..

На завтра заплановано доїхати до Твері, це біля 80 км.

День другий. Лісами, полями.

Рушаємо близько 11-ї, вночі йшов дощ. Виспалися на славу, місто потроху відпускає. Дорога стає піщаною, але завдяки нічному дощу їхати легко — утрамбовано. Машини зустрічаються раз на годину, навколо типово російські краєвиди — доріжка в'ється то поміж березами і соснами, то  поволі стелиться між акуратними будиночками.  Будиночки здебільшого дерев'яні, з красивою різьбою, але багато закинутих і просто розвалених. Одним словом — Простоквашино!

Села і дійсно глухі — з одної сторони дорога впирається в паромну переправу, з іншого боку на заваді інтенсивного транспортного потоку стає річечка. Її треба долати вбрід, міст давним-давно змило водою. Долаючи водну перепону, підмочую низ велорюкзака — глибина трішки вище колін. Другий день їдеться легше, мабуть дається взнаки лісове повітря і відсутність машин. Місцями зустрічаються подвір'я з дуже красивим газоном, фруктовими деревами і новеньким будинком. Номера припаркованих автомобілів видають хазяїв — москвічі. До мегаполіса далеченько, біля 200км.

Зупинки робимо біля сільських магазинів. Оскільки обіднього привалу не було, голод змушує заправлятися снікерсами і сушеною рибкою.

-Вы не Соколова-Мітріча группа часом? - бородань,  дивно «бродячої» зовнішності виявляється Сергієм Криловим, видатним тверським «веломаньяком» (або просто ВРП - «великий русский путешественник», так його називають друзі). Географія його велопоїздок починається на рівних дорогах Норвегії і закінчується десь поміж вулканів Нової Зеландії. Цього разу він на джипі, маленький Suzuki Jimmy на поганих дорогах прохідний майже як велосипед. Крилов зустрічає нашу групу, для того щоб показати найкращу дорогу до Твері.

Близько 5-ї вечора зупиняємося біля Савват'євського монастиря — тут монахи роблять відомий у всій окрузі квас. Квас з м'ятою, мелісою, родзинками — пробуємо кожен, дійсно смачно. Крилов розповідає, що батюшка тут, в минулому рокер чи то панк, дотримується доволі демократичних поглядів на життя. До нього часто приїжджають старі друзі-неформали — відпочити на березі Волги і в бані попаритися.

Вже темніє, останні декілька кілометрів до Твері доїжджаємо по шосе. На в'їзді в місто фотографія на пам'ять в повному складі — 9 чоловік. Більшість з них рушає електричкою назад до Москви — уікенд скінчився, потрібно працювати. З цієї групи продовжувати trip лишається троє : Діма Соколов-Мітріч, Антон Сисоєв і Макс Левін, тобто я. Завтра з нами будуть їхати ще двоє тверських велосипедистів Олексій і Лєна. Вони теж веломаньякі, їздять з середньою швидкістю біля 38-40км/год, бували на вєліках в Карелії, Фінляндії і ще чорт зна де.

Фото: Антон Сысоев

В другий день ми проїхали біля 90 км. Завтра електричкою о 6-й ранку до Торжка (маршрут Тверь-Торжок добре відомий, тому його оминаємо) і звідти в сторону Селігера. Але про це — в другій частині розповіді.

Тэги: Россия, фото, туризм, велосипед, репортаж
Печать
Читайте в разделе
Выбор читателей
В.о. директора департаменту з питань люстрації Міністерства юстиції призначено 23-річну Анну Калинчук. Ваша реакція з цього приводу?