Сьогодні - «happy slapping», а завтра – в тюрму?

Печать

Діти – це дзеркало, в якому відображаються усі хвороби й вади суспільства. За силою впливу на формування моделі їх поведінки засоби масової інформації перевищують батьків, оточення і школу разом взяті.

Фото: Тато Сепия

Приятелька жаліється: «У дитсадку мій п’ятирічний син разом з двома хлопчиками прив’язав свого одногрупника скакалками до стільця – гралися у «круті розбірки». Боже, звідки це у моєї дитини?»

Усі погоджуються, що сьогодні вплив батьків на виховання дітей стає все меншим, і ця роль дедалі більше належить засобам масової інформації.

Саме інформаційний простір, який оточує дітей, став основою формування стереотипів їх поведінки. Соціологічні дослідження свідчать, що майже 60% підлітків прагнуть копіювати поведінку телегероїв у стилі життя і способах вирішення проблем.

Інформаційний простір помістив наших дітей в іншу реальність. Це світ насилля. Його показують у кіно, воно весь час у друкованих виданнях, в Інтернеті.

Відомо, що наслідування побаченого, у першу чергу на екрані - головна особливість дитячої психіки.

От і маємо результат - сьогодні майже щодня в Україні констатуються вбивства, зґвалтування, каліцтва, скоєні неповнолітніми.

Але сьогодні для них бійка - не бійка, якщо не записати цього на відео або телефон.

Давайте запитаємо себе, хто і що у Києві може стати на заваді такого жахливого випадку, як стався нещодавно у Дніпропетровську? Коли троє підлітків протягом року заради забави убили 19 чоловік. Жертвам металевими прутами розбивали голови до невпізнаності. Знімали це все на мобільний телефон і викладали в Інтернет. Усі малолітні злочинці - з нормальних сімей, їхні батьки заможні, поважні люди.

Нині модний серед молоді термін - «happy slapping» - означає «побиття для розваги». Інтернет повен таких роликів.

Явище стало настільки масштабним, що київські підприємці вже роблять на цьому гроші. Сьогодні на Петрівці вільно продаються диски з реальними вражаючими сюжетами знущання підлітків один над одним, знятими на мобільний телефон.

Нещодавно здивував психотерапевт з двадцятирічним стажем, відмовившись попрацювати зі школярами.

- Я свідомо уникаю роботи з підлітками. Скажу більше – я їх боюся. Вони надзвичайно агресивні. Нерідко їх убивча агресія направлена на ближнього. Подивіться кримінальні таблоїди – вони вже практично не виходять без повідомлень про підліткові злочини феноменальної жорстокості.  

За оцінками експертів, серед дітей у віці від 8 до 17 років більше 60% залюбки погодяться брати участь у сценах насильства. Схематично це означає, що 7-ий А, і 7-ий Б у повному складі готові знущатися - над ким? Над дітьми із 7-го В. Виходить, ця проблема стосується абсолютно усіх!

А цілих 6% допускають можливість убивства людини заради винагороди. Тобто, серед схематичного потоку семикласників сьогодні навчається 6-еро готових убивць. А завтра їх буде більше. Чому?

Тому що нинішні технології маніпулювання суспільною свідомістю передбачають запуск психологічного ланцюгового процесу, що самоприскорюється (це як з атомною енергією - якщо до великого шматка урану додати всього-навсього 1 протон, то піде ланцюгова реакція і відбудеться ядерний вибух).

Варто розуміти, що в Україні установлюється західна модель деспотизму, яка спирається на контроль не над засобами виробництва, а над засобами інформації, що проникають усюди, де збираються, зустрічаються, працюють і відпочивають люди.

На жаль, у нашій державі турбота про інформаційну безпеку дітей поки що є недостатньою. Проте, Закон «Про захист дітей від інформації, що завдає шкоди їх здоров’ю та розвитку», що вступив у дію з 1-го вересня цього року у Російській Федерації,  активізував в Україні дискусії на цю тему.

Сподіваємося, що цей позитивний приклад наших сусідів спонукатиме новообраних парламентарів  повернутися обличчям до проблеми інформаційної безпеки підростаючого покоління.

Чужих дітей не буває, чи не так?

Тэги: медиа, дети, воспитание
Печать
Читайте в разделе
Выбор читателей
В.о. директора департаменту з питань люстрації Міністерства юстиції призначено 23-річну Анну Калинчук. Ваша реакція з цього приводу?