Вчімося у вчених минулого цінувати теперішнє

Печать

Ми надто часто жаліємось. На нестачу грошей, бездарність чиновників, безкультур’я співвітчизників. Іноді здається, що життя українців проходить у безперервних скаргах на все – від погоди до москалів. Виглядає, ніби ми живемо у скрутний час, у безпросвітну годину. Але чи так це?

Чи можна згадати кращий період історії нашої землі, ніж останні 20 років незалежності? Щоб не було війни, голоду, кривавого розбрату, жорстокої ноги окупанта, заборони на вільне пересування, володіння мовою, вибору віри. Всього цього ми позбавлені зараз, але не цінуємо. Тому й скаржимося, перебуваючи у постійному песимізмі, що призводить до хронічного стресу. А ну, швидко позбавляйтеся його – гайда лікуватися до «Моєї науки»!

Двое молодых врачей достаточно успешно исследуют возможность прогнозирования эпилептических приступов современными методами. Их успехи интересны мировому научному сообществу. Их приглашают с докладами на самые престижные конференции. А здесь, в Украине – я не хочу называть их имена. Потому что знаю: раздавят.— Семен Глузман

На жаль, і самі вчені часто заражені тою ж недугою. Зарплатня маленька, на реактиви грошей не дають, обладнання застаріле, талановита молодь тікає за кордон. А що ж ви, любі колеги, теж вірите, що ваші наукові пращури жили тут у райських кущах? Вам нагадати про Мечнікова, що тікав з Одеси до Парижу від пихатих імперських професорів та чинуш, та про Добжанського, який залишив охоплений братовбивчою війною Київ, щоб стати великим американським генетиком? Не відшукати могили іншого генетика Вавілова, схопленого на Прикарпатті та страченого в нетрях ГУЛАГу, куди дивом і героїчним заступництвом академіка Богомольця вдалося не потрапити геніальному фізику Ландау…

«Моя наука» береться відкрити нашим читачам і колегам невідому історію української науки. Без зайвого пафосу та глянцю, але з безмежною повагою до тих наших співвітчизників, хто робив великий чи малий внесок у світову науку, хто прославив нашу землю, хто був незаслужено забутий.

Никанор Хржонщевський, патофізіолог
Никанор Хржонщевський, патофізіолог

Першим ми накидали портрет Никанора Хржонщевського – першого патофізіолога Харківського і Київського університетів. Талановитий студент поїхав у Німеччину до знаменитого фізіолога Вірхова, де навчився найновішим методам роботи з клітинами та тканинами тварин. Із ситої Німеччини Хржонщевський повертається на батьківщину, щоб вчити студентів і розвивати науку. Йому дають кафедру, але не дозволяють зарахувати у штат навіть лаборанта! Не дивлячись на це, професор Хржонщевський викладає сотням студентів, веде просвітницьку роботу серед киян, робить наукові відкриття світового рівня.

«Вдячні» колеги пишуть на нього доноси, а адміністрація університету звільняє, залишивши без пенсії. Це ж треба, поляк за походженням, Хржонщевський ходить влітку вдягнений у «малоросійську сорочку», оточений студентами (це до вас, любителі етнічної чистоти)! Колишній професор, проте, не здається до кінця – читає народні лекції, пояснюючи правила гігієни та шкідливість пияцтва. Ось вона – незламна віра науковця в прогрес у власній вітчизні.

Надія Добровольська, хірург
Надія Добровольська, хірург

Ми мало знаємо про те, як ставилися до киянки Надії Добровольської в Росії. Відомо лише, що випускниця Петербурзького університету стала першокласним хірургом і викладачем, першою в Росії завідувачкою кафедри хірургії. Але її життя на батьківщині було зруйновано громадянською війною. Тим не менш, вона до останнього чіплялася за рідну землю, відступаючи із білогвардійцями до Криму. Лише там Добровольська-Завадська назавжди залишила вітчизну. Далі були «інші береги» – і знову наука. Втративши зв’язок із домівкою, вона допомагала, кому могла, давала роботу емігрантам-науковцям, читала безкоштовні лекції для співвітчизників, рятувала людей як лікар. Свої архіви намагалася подарувати АН СРСР.

Життєві негаразди не зламали наших героїв, вони знайшли в собі сили робити наукові відкриття через спротив людей і обставин. Ми згадаємо ще багато напівзабутих вчених, які не тільки залишили слід у науці, але й зберегли людяність та гідність у найскрутніші часи. В них є чому повчитися нашим сучасним науковцям, а ще більше – всім нам, українцям.

Тэги: история, наука, ученые
Печать
Читайте в разделе
Выбор читателей
В.о. директора департаменту з питань люстрації Міністерства юстиції призначено 23-річну Анну Калинчук. Ваша реакція з цього приводу?