Відносини Україна – Росія: напруження зростає

Печать

«Сирна війна» на північному фронті та «вялотекущее» газове протистояння з російським «Газпромом» спонукають без емоцій та надмірного шапкозакидацького настрою поглянути на перспективу відносин України та Росії.

Останнім часом розвиток відносин України з Російською Федерацією приносить все більше розчарувань практично усім учасникам цього процесу – починаючи з політиків і закінчуючи пересічними громадянами. І це, як на мене – дуже серйозна проблема останніх кількох років перебування при владі нової політичної команди на чолі з Президентом Віктором Януковичем.

Ще на початку 2010 року новообраний Президент України багато говорив про те, якими засобами від буде відновлювати довіру між Києвом і Москвою, особливо різко зіпсовану у 2009 році. Зовнішньополітичне гасло відновлення рівноправних відносин з нашим північним сусідом було головним у передвиборчій кампанії Віктора Януковича. Покращенням україно-російських відносин також зайнялося Міністерство закордонних справ України, а також інші державні відомства України.

Однак, попри надмірну захопленість Києва від отримання дивідендів після можливої нормалізації відносин по лінії Росія-Україна подібна ейфорія з боку Москви не спостерігалася. Що насторожувало і, відповідно, налаштовувало на важку системну роботу, позбавлену емоцій.

Видно, на Банковій були інші настрої, які, однак, не виправдалися. На привеликий жаль для України.

Ініціативи без відповіді

Вслід за словами українського Президента про відновлення дружніх та взаємовигідних відносин у хід пішли абсолютно практичні дії. Щоправда, лише з боку українського керівництва.

Зокрема, на догоду Кремлю було прийнято Закон про засади внутрішньої та зовнішньої політики, з якого зникли положення про те, що співпраця по лінії Україна-НАТО залишається для України важливим елементом забезпечення власної безпеки. В надзвичайно негативній атмосфері – закритій від суспільства – відбулося підписання славнозвісних Харківських угод, які продовжили термін перебування у Криму російського чорноморського флоту до 2042 року.

Після цього українською стороною було внесено масу пропозицій щодо активізації співпраці в аерокосмічній галузі, у сфері енергетики, машинобудування тощо. Однак атмосфера чомусь не покращувалася, а навпаки – погіршувалася.

З усього було видно, що російське керівництво не задовольнять напівміри Києва. Москва неодмінно захоче газотранспортну систему, вступ України до Митного союзу вже зараз і до Євразійського союзу згодом.

Фото: kremlin.ru

У цьому зв’язку у мене є єдине питання: якщо таку російську стратегію ще у 2010 та 2011 роках зрозумів я – в принципі сторонній на той час до зовнішніх справ політик, як цього не змогли прорахувати «досвідчені» радники та дипломати, які життя присвятили міжнародним справам? Можливо знали та не наважувалися настояти на своєму?

Вже сьогодні я впевнено можу сказати про те, що мої численні статті, виступи та проекти у царині зовнішньої політики, які я реалізував протягом останнього року, зробили мене доволі досвідченим у цих питаннях політиком. Отже, маючи зовнішньополітичний азарт, я буду й надалі продовжувати боротьбу за національні інтереси України.

Які кризи ще можуть виникнути ближчим часом в україно-російських відносинах?

Сирна криза – це лише наслідок постійних незграбних коливань Києва між Заходом і Сходом. Ми всі стали свідками того, як реальне життя – так звана «Real Geopolitic» - зруйнувала міф про життєздатність та ефективність концепції багатовекторності.

Усім стало зрозуміло, що багатовекторність – це лише фіговий листок для політиків-боягузів, які не можуть взяти на себе відповідальність за визначення довгострокової стратегії українського розвитку у напрямку Європи. Вони бояться розчарувати або налякати Схід, розчаровуючи при цьому свій власний народ та формуючи на Заході думку про те, що доля українців жити між двома полюсами, або бути такою собі «затоптаною межею» між Росією та Європою.

Саме з цих містечкових фобій і народжують усі наші геополітичні проблеми, які тягнуть за собою війни – м’ясні, сирні, газові та інші.

Опинившись між двома полюсами, сьогодні Україна стала як ніколи раніше вразливою для зовнішніх впливів. Наприклад, сьогодні немає сумнівів у тому, що нас давитимуть до того часу, поки 50% акцій «Нафтогаз України» не будуть передані російській компанії «Газпром». Не даремно ж у Верховній Раді готується рішення про передачу Кабінету Міністрів України повноважень на здійснення таких злочинних оборудок.

Майже гарантована перемога Володимира Путіна на президентських виборах в березні цього року призведе до збільшення російських апетитів на українську власність.

Захисти національні інтереси власної країни та примусити російську сторону змінити свої експансій ні плани щодо нашої власності – доволі складне завдання, яке доведеться вирішувати патріотичним силам в Україні. Я до цього готовий.

Тэги: газ, украино-российские отношения, Черноморский флот, сыр, харьковские соглашения
Печать
Читайте в разделе
Анонс
Анонс
Выбор читателей
Партія Медведчука заявила, що її лідера хочуть убити нардепи Сергій Висоцький, Микола Княжицький та Андрій Левус. Кого, на вашу думку, явно бракує в цьому “списку жорстоких кілерів”?