В Росії переміг царизм. Але скоро йому кінець

Печать

Царизм переміг. Але це ще ненадовго. Протестами і активністю громадян щодо захисту волевиявилення вдалося виграти битву, але ще не війну. По-перше, розвалився штучний міф про надзвичайну підтримку населенням чинної російської влади і відсутність реальної опозиції, здатної вивести на вулиці справді велику кількість людей. По-друге, опоненти кремлівського начальства досягли неймовірного: фальсифікації, звісно, були, але незрівнянно менше, ніж в минулому. Однак адмінресурс в контексті агітації у РФ все ще працює. Та перемога над ним вже не за горами!

Фото: EPA/UPG

52,99% голосів виборців – у 2000 році, 71% голосів виборців - у 2004 році, у межах 60% - у 2012 році. Такі результати Володимир Путін отримував під час участі у трьох президентських передвиборчих кампаніях.

Передбачаю, що остання для нього була найважча.

Перші дві каденції на найвищій посаді були позначені для нового старого Президента Росії динамікою росту – його особисто як політика, російської економіки, ідеології, народного духу та ваги Росії на міжнародній арені. Навіть незважаючи на трагічні події на Кавказі, перманентні теракти у різних російських містах, втрату контролю над так званим «пострадянським простором», розширення ЄС та НАТО, грузинську «революцію троянд» та українську «помаранчеву революцію», Володимир Путін все ж рухався по висхідній. Його рейтингам могли позаздрити не лише усі без виключення українські або американські президенти, але й лідери більшості старих західних демократій. Водночас Володимир Путін міг заздрити Александру Лукашенку, Нурсултану Назарбаєву або Сапармурату Ніязову. Серед цих політиків, які у цивілізованому демократичному суспільстві сприймалися як тоталітарні правителі або навіть диктатори, Володимир Путін почував себе по-особливому впевнено. Адже він добре знав простір СНД, а також любив газ, який став в його руках ефективним інструментом впливу на міжнародні політичні та безпекові процеси.

Однак усе кардинально помінялося протягом останніх років, коли світова фінансово-економічна криза різко обвалила ціни на основний російський експорт – нафту та газ. Саме тоді пересічні російські громадяни почали усвідомлювати, що їх держава не така вже й потужна, оскільки її міць, як і в старі радянські часи, все ще продовжує напряму залежати від ціни на енергоресурси та сировину. Саме російські громадяни бачили байдужість влади до вирішення століттями укоріненої злиденності російських провінцій та відсутність бажання справжніх глибинних масштабних реформ без телевізійного піару. Саме вони почали усвідомлювати, що щось «не так» з владою, якій вони давали великий кредит довіри протягом останнього десятиліття.

Такі суспільні настрої вилилися в доволі масштабні акції протесту у грудні 2011 року, коли влада була звинувачена у фальсифікації результатів виборів до Державної Думи Росії. Я про це докладно писав за результатами моєї поїздки до Москви у листопаді 2011 році, з якої я привіз до Києва відчуття якось неминучих змін, можливо не таких швидких, але абсолютно невідворотних.

60 відсотків у березі 2012 року – тривожний дзвоник для Володимира Путіна. Він розуміє, що пік його політичної кар’єри вже пройдено, і лише політтехнології поки що рятуватимуть його у наступну президентську каденцію. Результат якої, до речі, є важкопрогнозованим. Отже, усіх нас чекає російсько-українське співробітництво з багатьма невідомими.

Що означає переобрання Володимира Путіна для України?

Для пересічних українських громадян – загалом нічого. Єдине, напередодні проведення в Україні у жовтні цього року парламентських виборів ми повинні чітко усвідомити необхідність заміни старої політичної еліти, яка за роки незалежності лише добре навчилася «соображать на двоих», розподіляючи надприбутки від спільних газових та інших оборудок за принципом поваги лише власних інтересів. Російські стагнаційні процеси в політикумі повинні нам у цьому дещо допомогти.

Для нинішньої ж корумпованої української влади це означатиме ще більший тиск Москви у питаннях газу, Митного Союзу, у перспективі – Євразійського Союзу, а також виникнення додаткових труднощів у нашому просування до членства в Європейському Союзі. Володимир Путін дуже добре знає нинішню українську владу, усі її потаємні недоліки та гріхи, що робитиме його гру на українському полі ще більш жорсткою та навіть цинічною.

Від такого сценарію є лише один ефективний метод – радикальна заміна політичної еліти України, на яку відсутні файли в російських спецслужбах, і яка готова відкрито обороняти українські національні інтереси.

Тэги: украино-российские отношения, Владимир Путин, выборы президента России (2012)
Печать
Читайте в разделе
Выбор читателей
В.о. директора департаменту з питань люстрації Міністерства юстиції призначено 23-річну Анну Калинчук. Ваша реакція з цього приводу?