Політичні зміни поглинають Європу. Україна на черзі

Печать

В Європі, країнах Північної Африки та Близького Сходу закінчується період політичної стагнації, який тривав останнє десятиліття, а подекуди – й не одне. Розпочинається процес активних політичних змін, кінцеві наслідки якого поки що важко точно передбачити. Зрозуміло одне: так, як було раніше – вже не буде.

Фото: EPA/UPG

В Європі влада переходить від консерваторів та лівоцентристів до представників правоцентристських (соціалістичних) рухів, які сповідують принципи рівноправ’я та соціальної справедливості, посилення тиску на багатих і допомогу бідним. В умовах, коли негативні наслідки світової фінансово-економічної кризи поширюються на благополучні європейські держави (Грецію, Італію, Португалію тощо), стає легше маніпулювати свідомістю людей, які втратили роботу, не мають за що прогодувати свою родину і тому не вірять у завтрашній день.

Саме тому відповідальність на таких політиках, як новий Президент Франції Франсуа Оллан, лежить шалена. Адже, якщо йому не вдасться задовольнити потреби десятків мільйонів людей, які йому повірили – сама ідея соціальної справедливості та рівноправ’я в Європі буде поставлена під дуже серйозний сумнів. А це може призвести не лише до соціального вибуху, але й підірвати геополітичний баланс в Європі, в результаті чого до влади в країнах-локомативах Євросоюзу прийдуть абсолютно непередбачувані та безвідповідальні політики.

Близьких Схід та Північна Африка не є виключенням. Люди, які починаючи з 1980-х років страждали від узурпаторських режимів, встановлених колись вільними революційними лідерами, після подій «арабської весни» 2011 року почали вірити в те, що у світі можуть існувати загальнолюдські цінності, а в державі може бути сформований чесний та відповідальний уряд, який, нарешті, почне дбати про пересічних громадян, а не лише олігархічну верхівку. Однак, хід проведення та результати президентських виборів у відносно європеїзованому Єгипті показав: сповзання до ще більш небезпечного войовничого ісламізму є не меншою загрозою, ніж існування режиму Хосні Мубарака, який «по-тихому» переводив людські гроші на власні банківські рахунки за кордон, забезпечуючи мінімальний прожитковий рівень для бедуїнів та сільського люду. Які, до речі, й іноземців ніколи у своєму житті не зустрічали.

Отже Європа та світ постали перед жорстким вибором.

Або й надалі проводити жорстку монетарну політику, спрямовану на дружбу з багатими і каранням бідних. Або повністю демонтувати стару систему, захлинаючись при цьому популістськими лозунгами про встановлення нібито соціальної справедливості для всіх.

Однозначно вважаю обидва шляхи однаково помилковими та такими, які ведуть до ще більшої турбулентності та непередбачуваності.

Не можна продовжувати безкінечно збагачуватися одиницям на фоні зубожіння мільйонів. Якщо завтра переважна більшість людей не буде здатна принаймні нагодувати та вдягти своїх дітей та себе – в країнах настануть бунти. І люди на власних яхтах та літаках вже нікуди не сховаються від масового народного гніву. Саме тому заможні, які багато і важко працюють, повинні зосередитися на створенні нових робочих місць та відкритті нових ніш для молоді, яка так само прагне не лише пити пиво по під’їздах, але й працювати головою і руками на створення власного кращого майбутнього.

Але так само уряди не можуть продовжувати забезпечувати «халяву» для тих, хто став жертвами власних лінощів, а не, наприклад, природних катаклізмів. Люди повинні змінитися, припинити жити не за можливостями, повинні навчитися рахувати кожну копійку і бачити, що це роблять ті, у кого цих копійок до біса. Переконаний: лише інвалідіи та пенсіонери повинні жити за фінансової підтримки суспільства. Усі ж ті, в кого є руки і голова – повинні працювати, змінюючи власне життя та свою країну. Але для цього уряд повинен створити умови і припинити жирувати. Багаті повинні заслужити повагу, а не бути об’єктами ненависті.

Наш нинішній український уряд, як і уряди інших держав, на це не здатен. Тому вони мають піти одразу після проведення у жовтні цього року парламентських виборів. Радикальна зміна політичних еліт – це не лише український тренд, це – загальносвітова тенденція. І я щиро радий з того, що Україна від цих трендів не відстає. Пригадайте, українська незалежність постала дуже скоро після «оксамитових революцій» та трансформацій у Європі – об’єднання Німеччини, падіння Варшавського договору, югославські події. Необхідно лише, щоб український народ на виборчих дільницях продемонстрував своє справді європейське коріння, яке виведе його у світові лідери.

Тэги: Греция, Ближний Восток, "арабская весна"
Печать
Читайте в разделе
Анонс
Выбор читателей
Партія Медведчука заявила, що її лідера хочуть убити нардепи Сергій Висоцький, Микола Княжицький та Андрій Левус. Кого, на вашу думку, явно бракує в цьому “списку жорстоких кілерів”?