Умберто і Сильвіо

Печать

Напередодні Старого Нового року мимоволі ще раз озираєшся на 2011-й. Минулий рік залишив багато символів. Одним з останніх став одночасний відхід диктатора Кім Чен Іра і рятівника від диктатури Вацлава Гавела. Складно уявити собі не тільки відмінніші особистості, а й віддаленіші суспільства, ніж Чехія і Північна Корея.

Авжеж, річ не в географії. Гавел і Кім не тільки не змогли б існувати в рамках однієї політичної системи. Дисидент-драматург , що скидає режим в Пхеньяні, здається таким же неймовірним, як і встановлення чучхе в Чеській республіці.

2011-й приніс ще один одночасний відхід, який, як мені здається, став не менш знаковим – і особливо цікавим для України, адже відбувся в одному суспільстві, до того ж набагато подібнішому до нашого. Хоч тут контраст не настільки драматичний, продуктивніший ґрунт для роздумів, ніж гіперболізовані протиставлення, могла б нам дати історія Умберто Еко і Сильвіо Берлусконі.

Фото: EPA/UPG

Минулого року обидва італійці підвели підсумок під своїми видатними кар'єрами. Берлусконі пішов у відставку, залишивши за собою важко хвору країну. Еко видав роман, який підсумував три десятиліття письменницького визнання. Хоча Берлусконі теоретично ще може повернутися до влади (про що попереджає і сам Еко), в політиці він сьогодні швидше мертвий, ніж живий. А письменник і вчений може продовжувати працювати далі, однак сам не приховує: у його віці будь-який розпочатий текст більш ніж коли-небудь ризикує залишитися незакінченим. Так що краще й не починати.

Долі політика та інтелектуала химерно переплетені й сповнені паралелів і контрастів. Майже ровесники і майже земляки, що почали своє сходження до справжньої слави майже одночасно, обидва на той час вже реалізовані в зовсім інших царинах – бізнесі, науці. Еко був одним із перших, кого занепокоїла поява Берлусконі в політиці, він і став одним із найпослідовніших його критиків, наполегливо попереджаючи про небезпеку з боку «Сильвіо Пишного». Шкода, що розділена Італія не стала його слухати, як вважав за краще ігнорувати і сам Берлусконі. Навіть без урахування його стилю життя, навряд чи він – ідеальний або хоча б уважний читач «Маятника Фуко» або «Бавдоліно».

Поки Берлусконі ганьбив Італію, Еко рятував її ім'я. Це протистояння тривало для обох його героїв ціле життя, і ось, здається, ми побачили його кінець. Не варто цей досвід списувати в архів. Тверезість і безкомпромісність Еко, його стійкість до спокус і вміння уникати крайнощів можуть стати прикладом для українських інтелектуалів в час, коли політична система їхньої країни подає ознаки руху від Італії до Північної Кореї.

Фото: EPA/UPG

Що можна поставити в один ряд з інтелектуальною чесністю Еко: депутатів зі Спілки письменників, тиху співпрацю гуманітарних радників президента, послужливе дисидентство Шкляра, аполітизм молодих «попсовиків» сучукрліту, жорстку опозицію Андруховича, профетичний касандризм Забужко? Можливо, остання точніше від інших відтворює італійську модель. Однак занадто рано для висновків – таке парі виграють цілим життям.

Умберто і Сильвіо стали одним з яскравих прикладів відносин інтелектуала і влади, тим більш, що дала його батьківщина Медичі й Мак’явеллі. Хтозна, може, колись про них навіть можна буде сказати: вони жили довго і щасливо, і померли в один день. І це буде правда для обох.

Тэги: Италия, политика, Ким Чен Ир, Сильвио Берлускони, Вацлав Гавел
Печать
Анонс
Выбор читателей