Як плодяться «тушки»?

Печать

Скандал у Верховній Раді України, що вибухнув через небажання вступу у фракцію «Батьківщини» батька та сина Табалових, ще раз підняв на поверхню болюче питання перебіжчиків чи як їх вже охрестили у народі – «тушок». Звідки ж беруться ці загадкові політичні перевертні?

Фото: Макс Левин

Головна причина – це відсутність справжніх ідеологічних партій. «Батьківщина», «Фронт Змін», «УДАР» та низка їх сателітів не є класичними політичними партіями. Це угрупування з тимчасовими спільними інтересами, які часто лежать у площині досягнення власного матеріального благополуччя, марнославства або якоїсь іншої вигоди. Формування такої партії відбувається на неконкурентних основах навколо лідера, який продає франшизу потенційним майбутнім депутатам.

В першу чергу розглядаються земляки, спільники по кар’єрній драбині та вихідці з інших організаційних угрупувань, які об’єднували коли-небудь новоспеченого керівника партії та його підлеглих. Принцип земляцтва – це природній, але найпримітивніший механізм об’єднання людей, який відсуває на другий план спільні інтереси та професіоналізм. Так, в армії солдати спочатку товаришують з уродженцями зі своїх районів та областей і тільки пізніше їх більше гуртують спільні цінності та погляди. В політиці апогею це викривлення досягнуло в Партії регіонів з її «донецькими», що обсіли всі владні посади – від міністра в Києві до начальника кладовища в Криму. Але схожу картину можна побачити і в інших партіях.

Ще один механізм підбору кадрів – це призначення керівниками обласних організацій тих людей, які можуть фінансувати з власної кишені діяльність регіональної клітинки. Ймовірно, за таким принципом і був призначений головою Кіровоградської обласної організації політичної партії «Фронт Змін» Андрій Табалов, який після обрання відмовився входити до опозиційної фракції. Така абсурдна схема формування партійної структури доходить до самого низу, коли голова обласної організації на основі своєї локальної бізнес-імперії формує районні клітинки і так далі навіть до рівня маленьких містечок і сіл.

В результаті члени партії та її депутати – це, як правило, не найкращі представники суспільства, це люди з поганими організаторськими здібностями, слабкі оратори і поводирі, на яких чекає спраглий народ. Вони не стоять на гребені передових ідей і не мають якихось звершень у побудові громадянського суспільства, створенні антикорупційних інститутів, об’єднань співвласників, вони не боролись з цензурою на місцях і не навчали людей захищати свої права та інтереси. Їм, найчастіше, пощастило у 90-их приватизувати за безцінь якісь підприємства і перетворитися всіма правдами і неправдами на «серйозних» бізнесменів.

Так формують партії наші політичні лідери і за це вони поплатились і ще не раз поплатяться разом з українським народом. Саме тому плодяться «тушки», саме тому на підтримку політичних в’язнів виходить горстка людей при наявності десятків тисяч членів партії та чималої кількості депутатів всіх рівнів.

Партії влади ще гірші у цьому плані. Партія регіонів – це не тільки тимчасове угрупування за інтересами. Враховуючи рівень корупції в Україні, її сміло можна охарактеризувати як кримінально-бандитське угрупування. А найбільш вибухонебезпечних мікс сформували наші комуно-олігархи, де вождь світового пролетаріату має собі за бога самого Мамону, забувши у погоні за грішми всі свої ідеали.

Єдина парламентська організація, яку можна назвати партією, є «Свобода», яка, по-перше, старається формувати свої структури на принципах здорової конкуренції ідей та активної політичної боротьби, а по-друге, опирається на чітко сформовану ідеологію. В результаті політична ніша для Свободи тільки розширюватиметься і це прекрасно видно з роботи протягом нової сесії у Верховній Раді. Інші парламентські опозиційні сили через підбір більшості депутатів на неконкурентних основах є слабкими і не зможуть конкурувати з правими та ультраправими свободівцями.

Їх, квазілібералів, замінять новітні партії ліберального штибу і вони вже ростуть, хоча ще й маловідомі. Розвивається, наприклад, Мерітократична партія України, головним принципом якої є те, що керівні пости повинні обіймати достойні люди незалежно від їх матеріального чи соціального походження. Мужніє на засадах християнської демократії і політична партія «Демократичний Альянс», яка вперше змогла зібрати біля півмільйона гривень пожертв для застави, яка відкрито декларує свої доходи та витрати, активно формує мережу активістів по всій Україні, проводить навчання та стажування для підготовки людей до керівних посад в органах державного управління та активно розбудовує всі елементи громадянського суспільства.

Наразі ж в парламенті маємо те, що маємо. Зміна тимчасових угрупувань за спільними інтересами на політичні партії відбудеться не сьогодні і не завтра. То ж будемо надіятися, що помилки парламентських опозиціонерів та їх лідерів, всі ці ексцеси з перебіжчиками та зрадами не вб’ють останній цвях у долоні України, яку так хочуть розіп’яти «доброзичливі» сусіди та, не знаю, яка вже за рахунком, колона всередині країни.

Тэги: Верховная Рада, тушки, политические партии
Печать
Читайте в разделе
Выбор читателей
В.о. директора департаменту з питань люстрації Міністерства юстиції призначено 23-річну Анну Калинчук. Ваша реакція з цього приводу?