Спецтема
Евро-2012

Україна-Швеція – думки після перемоги

Печать

Звичайно і я, як мільйони українців, стежу за матчами ЄВРО-2012, вболіваю за збірну України. Що впадає в око. Останні десятиріччя європейські збірні слабішають, бо основу провідних футбольних клубів, як правило, складають вихідці із Південної Америки, Африки. Жодна збірна, навіть Іспанії чи Німеччини, не демонструє супер-футболу. Є гарні гравці, є настрій, є колективна гра, але не має творчого польоту, фантазії.

Фото: Макс Левин

Візьмемо рідну збірну. Як тут «полетиш» і з ким, коли у стартовому матчі із Швецією в нашій збірній грає аж один представник (воротар П’ятов) чемпіона Україна – «Шахтаря». Основу збірної склали традиційно динамівці – 9 осіб, 5 гравців «Шахтаря». Витягують на собі збірну також гравці «Таврії» (Сергій Назаренко), «Ворскли» (Євген Сєлін), «Дніпра» (Євген Коноплянка та Руслан Ротань). І щоб ми не говорили, а «Динамо» є становим хребтом нашої збірної.

Під час аналізу гри збірної приходить на думку перший парадоксальний висновок, що підвищення класу вітчизняних клубів, таких як «Шахтар», «Металіст» не веде на пряму до росту якості національної збірної, майстерності гравців. Бо сидіти на лаві запасних нашій молоді – це дорога в нікуди. Ось і маємо в Україні чемпіонів світу серед студентських команд, чемпіонів Європи серед молоді і досить скромні результати національної збірної. Бо талановита молодь – випускники наших дитячих спортивних шкіл, республіканських училищ, спортивних інтернатів виявляється часто-густо нікому не потрібними! І тут заяви окремих «професіоналів», що в нас не та генетика, не ті аутометричні дані – це лукавство. Приклади Блохіна, Шевченка, Заварова, Бєланова тому свідчення.

То ж правильно сказав один юнацький тренер – дайте нам кошти, еквівалентні вартості двох бразильців «Шахтаря», і ми підготуємо десятки, сотні своїх українських Пеле чи Мессі.

Парадокс другий. Перемогу збірній кували, без сумніву, всі, але найбільше 35-річний Андрій Шевченко, якого вже всі давно списали на пенсію. Слава Шевченку! Але ж де молодь? А вона там же – на запасній лавці.

Парадокс третій. Наша збірна завжди програє кінцівку матчу. Не вистачає міці характеру і фізичної витривалості. І лише диво врятувало українців, що шведська навала з лівого флангу на невеличкого захисника Гусєва, який вперше освоїв це амплуа, кілька разів не закінчилась взяттям наших воріт. Могутній Ібрагімовіч із скандинавськими воями добре топтав наші бойові порядки, дав відмінний урок атлетичного футболу.

І насамкінець. Спорт в Україні, як і футбол, - це колос на глиняних ногах. Без розвитку дитячого, юнацького спорту, відновлення системи дитячих спортивних шкіл, оновлення їх бази, пошуку нових методик тренування, державного ставлення до тренерів, особливо державних тренерів, нічого не буде.

Наша збірна перемогла шведську команду. Радіє вся Україна. Радіймо разом, але не забуваймо думати і про завтра.

Тэги: футбол, Андрей Шевченко, Евро-2012, сборная
Печать
Читайте в разделе
Выбор читателей