Голодомор 1932-33 рр.: ознаки геноциду української нації

Печать

Історична амнезія влади все частіше доходить до своєї точки абсурдності. Цинічний підхід до «розшифрування» страшної історичної долі українського народу дискредитує людей «зверху» і серйозно гальмує процес розвитку країни.

Заперечення провладними політиками Голодомору 1932-33 років як акту геноциду говорить про те, що влада займається прихованим «замилюванням» очей суспільству і виправданням страшного злочину.

Заяви глави держави у 2010-му році на кшталт «Голодомор був загальною трагедією народів СРСР, а не лише українців» повністю демонструють рівень політичної та історичної освіти влади та її підходу приховати правду від людей.

Прикрим залишається той факт,що тему Голодомору настільки заполітизували, що тепер цю історичну подію використовують можновладці як інструмент масових маніпуляцій та провокацій.

Народні обранці геть забули про головні ознаки голоду 32-33 років та факти, що підривають будь-яку дискусію про те, що Голодомор не був геноцидом проти української нації.

Загальновідомою причиною голоду стало вилучення продуктів і майна у людей. Це та ознака, яку на собі відчули народи усіх держав,що входили до Радянського Союзу. Люди гинули з голоду не тому, що в країні бракувало продовольчих ресурсів , а тому, що держава розпорядилася ними в такий спосіб, що частина громадян втратила до них доступ. Як свідчать фахівці, що досліджували радянську економіку 30-х років, їстівних припасів у країн СРСР  було достатньо, аби прогодувати населення. Подібні методи не знімають відповідальності з людей, які ініціювали голод, і не суперечать тому, що це масове знищення штучного зразку було явним проявом геноциду.

Під час свого керування Сталін мріяв розв’язати українське «національне питання». Колективізація і розкуркулення не давали бажаного результату, а тому влада вирішила заморити українське селянство голодом.

Читайте: Чтобы помнили

ІІ ознака того, що Голодомор 1932-33 років – це комплекс свідомих дій влади для винищення української нації, полягає в тому, що 22 січня 1933 року Сталін підписав постанову з Молотовим про «заборону виїзду українців за кордон», аби запобігти розголошенню фактів про страшний голод.

Багато істориків схиляються до думки, що ця ознака геноциду – основна, тому що хліб забирали у багатьох регіонах, але не всіх карали.

Казахи,наприклад, також переживали голод. Як відомо, вони завжди були скотарями,а не хліборобами. А тому, коли у них забирали продукти, казахи мали змогу поїхати по хліб за кордон цілком легально і відкрито.

ІІІ ознака геноциду полягає в тому, що радянська влада всілякими методами замовчувала правду про голодомор. Сталін боявся, аби світ був проінформованим щодо ситуації на Україні.

На той час носіями достовірної інформації були лише українські емігранти. Вони зверталися до міжнародних організацій, до Ліги Націй, щоб допомогти голодуючій Україні продовольчими ресурсами. І коли на офіційному рівні від Заходу була запропонована допомога – Сталін відмовився від будь-яких іноземних надходжень, мовляв «У нас всё хорошо!».

Історично відомим фактом є те, що в Україні були великі німецькі колонії, близько 400 тис. німців-колоністів, які також стали жертвами голоду. На той час Гітлер уже прийшов до влади. І дізнавшись, що німці в Україні голодують, створив спеціальні товариства, які займалися збором коштів для голодуючих німців в Україні.

Сам Гітлер здав 1000 марок особистих коштів в фонд голодуючих німців в Україні, і кожна німецька родина, яка проживала в УРСР могла отмати на тиждень 8-10 марок. За ці 8-10 марок можна було купити хліб, борошно, крупи та інші продукти. Гітлер також сказав, якщо в німецькій колонії є українська, польська чи болгарська родини – розділяти гроші усім, аби запобігти підвищенню агресії один до одного. Адже голодна людина – божевільна людина.

Голова сільськогосподарського відділу ЦК ВКП(б)  Лазар Каганович швидко дізнався про це. Обуренню радянської влади не було меж. Безумовно, треба було діяти методами шантажу. Німецькі родини, які отримали матеріальну допомогу від влади Німеччини, в один момент стали під загрозою виселення до Сибіру, а то й розстрілу. Таким чином, Каганович дав вказівку відмовитись німецьким сім’ям від марок і перерахувати їх до фону Міжнародної організації пролетаріату (МОПР). Їх примушували писати листи до Німеччини і відмовлятися від коштів. «Ми ситі, нам нічого не треба», - такі слова були майже у кожному листі.

Так, відмова від продовольчої допомоги – IV ознака геноциду з боку радянською влади.

Голод – це спроба Сталіна поставити українців на коліна, адже саме вони були найбільш вороже настроєні до влади. Сталін це усвідомлював і шалено боявся.

Фото: Макс Левин

Парадокс коренізації 1920-х років, який  демонстрував з одного боку процес партійно-бюрократичної централізації, а з іншого — зростання кількості  національно-територіальних утворень, став суперечливим питанням для Сталіна. Він розумів, що голодом так чи інакше не знищиш увесь народ, а тому треба було людей поставити у такі умови, аби вони самі зреклися свого народу.

А тому, V ознака геноциду – «духовне опустошення» українців. Людина, в силу створених обставин, відрікалась від власної нації, адже українцем, як дали зрозуміти, бути дуже небезпечно. Багато хто на це йшов, велика кількість українців вчора перетворилась на «русскіх» сьогодні.

«Духовний геноцид» - втрата людей через зречення українського.

Показовим прикладом сприяння з боку влади відмови українців від своєї національності було питання про заготівлі хліба на Україні. Більшовицька влада раптом почала шукати причини згортання заготівлі хліба,  скидаючи вину у всьому на «петлюрівців» та їхні саботажні дії.

История ХХ столетия была очень страшной, поэтому ее нужно изучать и рассматривать не в узком направлении, а в более широком. Но тему Голодомора очень заполитизировали в предыдущие года— Валерий Солдатенко, глава Украинского института национальной памяти.

(Документ від 14.12.1932 р. « Про хлібозаготівлі на Україні в північному Кавказі та західній області», який мав би розглянути причини невиконання хлбозаготвілі у цих регіонах, говорить дослівно так: «ЦК і ранарком зазаначють, замість правильного більшовицького проведення національної політики, у ряді районів України українізація проводилася механічно, без урахування конкретних особливостей кожного району, без старанного підбору більшовицьких українських кадрів, що полегшило буржуазно-націоналістичним елементам [...] створення свого легального прикриття, своїх контрреволюційних осередків і організацій»)

VI ознакою геноциду вважають «доприселення».  

Голод сприяв масштабному опустошенню багатьох територій на теренах України. Аби не втрачати родючі землі, на ці території влада свідомо переселяла росіян задля «деформування» етнічної ситуації в українському середовищі. У ці села влада завезла насамперед людей, яким запропонували готові хати, чорноземи, угіддя, - росіяни. Вони тепер тут стають «етнічними російськими оазисами».  До українських сіл було перевезено понад 118 тис. росіян. 11.09.1933р. політбюро ЦК КПБ(У) ухвалює постанову про переселення 22 тисяч родин у степову область України.

Українське селянство – це матеріальна база для розвитку масового повстанського руху проти радянської влади. Селянин був вільний, тому що мав власність, - землю. Чоловік-селянин день і ніч працював і піклувався про свою родину сам, не сподіваючись на соціальні ініціативи від держави.

Безумовно, радянській владі не могла подобатись така фізична й духовна незалежність українського селянина. Вона також не забувала, що село – це оберіг українських традицій. А тому,за мету було поставлене цілеспрямоване винищення небезпечної для подальшого розвитку комунізму «соціальної бази українського націоналізму», що формувався саме в селі.

Цей ряд ознак демонструє діяльність радянської влади зсередини, її імперські корені та приховані механізми насильницької боротьби.

Сьогодні українські політики не можуть говорити про європейський курс розвитку нашої держави, не засуджуючи при цьому страшні злочини тоталітарного минулого. В іншому випадку вони його виправдовують. Можновладці  мають набратися відповідальності знати про це кричуще відлуння історії, щоб усвідомлювати, хто ми, українці, і чому для нас такий важливий європейський вибір, де суспільство почуватиме себе вільним, гідним та захищеним.

Тэги: история, Голодомор
Печать
Читайте в разделе
Анонс
Выбор читателей
Партія Медведчука заявила, що її лідера хочуть убити нардепи Сергій Висоцький, Микола Княжицький та Андрій Левус. Кого, на вашу думку, явно бракує в цьому “списку жорстоких кілерів”?