Фактор 225

Печать

Цього року на мажоритарних округах України обиратимуться 225 депутатів парламенту. Фактор «мажоритарника» може змінити українську політику. З одного боку, теоретично, ще зберігається перспектива появи нових облич, з іншого - формується загроза її остаточного консервування.

Фото: Макс Левин

Провладні, опозиційні, незалежні, технічні кандидати… Багатоповерхова конструкція цього політичного інституту, наче тінь, напускається на усі без винятку регіони України. Що краще, командний гравець у парламенті, який несе відповідальність перед своєю партією чи представник громади у стінах Ради, що відповідатиме за свою роботу перед виборцями з кількох районів області? Як простому громадянину не потрапити в чергову пастку та не купитися на солодкі обіцянки й подарунки? Чи трансформується рейтинг партії, яка висуває свого кандидата на мажоритарному окрузі у його особистий? Питань безліч. Я спробую систематизувати інформацію про ґенезу цього явища, проаналізувати типи та головні тенденції мажоритарного політичного сезону 2012.

Заокеанські мажоритарщики, закон Дюверже та Джерримендерінг

За кордоном мажоритарка існує у кількох варіантах: абсолютному, відносному, а ще у вигляді кваліфікованої більшості. У першому випадку обраним вважається кандидат, який зібрав абсолютну більшість голосів - 50% + 1. У другому випадку - для перемоги достатньо набрати більше голосів, ніж будь-кому з конкурентів. Така система застосовується у Великобританії, Японії та, наприклад, у США при виборах конгресменів. Мажоритарна виборча система відносної більшості найчастіше застосовується в одномандатних виборчих округах. В англомовних країнах назва цієї системи - система «першого, який вважається обраним» або «першого, який опинився обраним». Різновид системи відносної більшості складніший за інші. Її основна технологія заключається у тому, що виборець з наділеного «блоку» голосів по одному передає кожному з кандидатів. За мов застосування системи кваліфікованої більшості політику треба взяти встановлену планку з голосів - 2/3, 3/4.

Висуваються кандидати по різному. Є країни де це можливо тільки від партій, в інших ще й самостійно. Проблеми з мажоритарниками є скрізь, зокрема й за кордоном. Це і висування у кандидати, щоб уникнути переслідування правоохоронними органами, це і важкі політичні торги політиків за прихильність незалежних депутатів до їх партій. В менших українських масштабах існує і підкуп виборців.

У політичній науці є навіть такий закон Дюверже, що констатує невідворотність створення двопартійної системи у разі культивування мажоритарки. Тоді дрібні партії залишаються поза грою. Справжня проблема це так званий Джерримендерінг - довільна демаркація виборчих округів з метою штучної зміни співвідношення політичних сил в них і, як наслідок, в цілому на території проведення виборів.

Переваги мажоритарки українцям відомі, бо їх активно рекламує влада, використовуючи свій адмінресурс. Це, ніби то, можливість потрапити у парламент дрібним партіям і само висуванцям, регіональним авторитетам та відомим людям. Все це в обхід партійної бюрократії та корупції. Це так би мовити класична ситуація, в Україні ж вона викривлена в тому числі через специфічну типологію українських кандидатів - мажоритарників.

Провладні, опозиційні та незалежні слуги народу.

Провладні кандидати полюватимуть на довіру виборця здебільшого на Донбасі та південних регіонах України. Рейтинг Януковича, який міг би стати локомотивом для їх просування, стрімко падає, тільки на сході він вже скотився майже до 20%, те саме відбувається по усій країні. Влада розраховує на адмінресурс та зручний для неї виборчий закон. Кандидатська обойма ПР теж слабка, часто-густо регіоналам нікого послати на ток-шоу, не говорячи вже про 225 округів. Останні роки кадрова складова не оновлювалася, тому майже кожен «блакитний» висуванець – це «відома» людина в Україні, відома своєю приналежністю до режиму, до влади, до «державного корита». Це колишні чиновники і нардепи, одіозні бізнесмени та урядовці. Навіть важко уявити, що можна зробити менше ніж за півроку, аби зламати цей майже траурний тренд для ПР.

Переконаний, що розбудова псевдо опозиційних проектів, висування псевдо незалежних кандидатів, створення технічних перешкод для конкурентів, жодні інші схеми суттєво не спростять життя Банкової. Ситуація, додатково, погіршується ще й конкуренцією безпосередньо на округах у власному партійному середовищі. З урахуванням обмеженої кількості останніх – їм важко поділити ті, де їх партійці мають які-небудь шанси.

Мажоритарка — это еще один аспект монополизации президентской власти. Если на округе встречаются кандидат с деньгами плюс хорошо организованный админресурс и кандидат с идеями, в 99 случаях из ста деньги берут верх над идеями. Так, увы, сложилась система восприятия выборов нашим народом— Юлия Тимошенко

Висування кандидатів від опозиції проводиться обережно. Для цього є низка причин. По-перше, не виключена поява незадоволених після розподілу округів і логічно, що певне відкладання оголошення переліку «мажоритарних штиків», зведе на нуль будь-яку гру чи помсту останніх. Те саме можна сказати про загрозу адміністративних і інших тортур над опозиціонерами з боку влади. Банкова ще досі дезорієнтована. Опозиція має відповісти відразу на низку викликів. Це і, ймовірна відміна депутатської недоторканності, що послаблює впевненість у можливій поведінці своїх людей у парламенті, це і обережність з персоналіями аби імідж опозиції не було дискредитовано. Парламентський етап політичної боротьби ПР та КОДу буде стартом іншого протистояння – за президентське крісло. Тому, кожна з політичних сил усвідомлює ризики пов’язанні з майбутнім політичним позиціонуванням, зокрема, серед своїх мажоритарників. Ситуація може скластися таким чином, що бігаючи з партії в партію, вони, кінець-кінців, перевернуть державний корабель і, власне, своє державне корито.

Найбільш небезпечними і непередбачуваними для української політики є все ж незалежні висуванці. Це ті, хто збирається зіграти у ділову гру з якоюсь із політичних сил, або такі, що у «масці незалежного» вставляються партією влади. Останні не чекали на погодження і почали «діяльність» задовго до старту кампанії. Технологія роботи само висуванця надзвичайно лінійна. Спершу створюється місцева громадська організація, потім видається газета або розкручується сайт, або перше та друге, додатково кандидат «поселяється у телевізорі» і вже там розповідає про свою благодійність і любов до регіону в якому, до слова, він з’явився вперше в житті.

При цьому, кандидати замовчують свою приналежність до влади, депутатство, більше ніж дружбу з ключовими фігурами уряду, адміністрації президента і таке інше. Зрозуміло, що головний розрахунок цього політика на гроші та вплив партії влади, на «не реєстрацію» небезпечних конкурентів. Після виборів, ця людина звернеться до своїх виборців через останній випуск свої районної газети та повідомить, що для себе вирішила йти під тепле крило влади - цього потребують інтереси округу. Під тим крилом не вистачить місця жодному його виборцю. Принципово ситуація не зміниться. Будемо сподіватися, що серед само висуванців знайдуться люди, що чинитимуть інакше і головним спрямовуючим фактором їх поведінки буде воля його народу, тієї його частини, що мешкає у його окрузі.

Головні виклики

Головне, - це загроза аж 225 маніпуляцій. Інтернет-видання LB.ua провело опитування своїх читачів на предмет довіри до мажоритарки. На запитання «Що принесе виборцям повернення мажоритарної системи виборів?» 27% відповіли «Можливість обрати політика, який буде працювати на виборця, а не на себе». 24% вважали, що мажоритарна система допоможе пройти в парламент політикам з різних таборів. На третьому місці варіант «Все буде залежати від самих виборців» (21%), а п'ята частина опитаних впевнені, що з поверненням «мажоритарки» ніяких істотних змін не відбудеться. Лише 5% пов'язували з роботою депутатів в конкретних округах можливість отримати від політиків матеріальну допомогу.

Уявіть собі здивування виборця, коли після такого вишуканого обходження, подарунків, буклетів та борді, настануть сірі після виборні будні: біганина депутат з партії в партію, поповнення парламенту «тушками» і таке інше. Виборці очікують від свого депутата передусім «конкретних справ», що торкаються безпосередньо округу. Причому перший тест на «конкретність», політики мають пройти вже в період передвиборчої кампанії. Відповідь на очікування не змусила себе чекати – сотні «політиків», як я вже зазначав, почали виявляти свою турботу через «продуктові набори» та інші презенти. Так само несподівано в регіонах розгорнулися усілякі реконструкції та будівництва. Потім ці витрати необхідно буде відбити. Чим торгуватиме депутат у залі парламенту. Є два види «товару» - твої податки та Україна вцілому.

Такі політичні сюрпризи після виборів можуть вщент зруйнувати довіру народу до інституту парламентаризму. Нам треба зрозуміти принципову різницю між місцевим депутатом та політиком-парламентарем, різницю у рівні дискусій і завдань. Це привід для серйозної і дуже важкої розмови політиків з виборцями. В країні має чітко сформуватися певний поділ праці: парламентарі мають займатися великою політико, місцева влада справами у регіонах.

Друга біда, низька якість регіональних політиків та партійних спікерів вцілому, а відтак нездатність до просвіти свого виборця. З такими партійними кадровими можливостями важко запобігти політичним аферам. За умов тотальної деградації суспільства, багаторівнева, глибока криза позбавляє Україну еліт та справжніх лідерів. Виборець лишився один на один з викликами сьогодення, він більше немає провідників до успіху, успіху власного та свої батьківщини.

В українській політиці сплуталося грішне з праведним. Сьогодні начеб то незалежний кандидат, завтра – провладна тушка, післязавтра - в опозиції. Причина в деінституалізації політичної системи. Політичні сили не контролюють своїх колишніх кандидатів, а відтак не можуть, належним чином, відповідати перед простою людиною. Запит на мажоритарку сформувався як потреба у альтернативі існуючій політичній системі. Проте, це звичайна маніпуляція та підміна понять. Мажоритарка як інститут, збереглася через нерозвиненість політичної культури, в тому числі нездатність влади дослухатися опозиції, переслідування її лідерів, як результат - неможливість останньої розвиватися в умовах тортур та тиску. Конфлікти, бійки та бруд довів рейтинг довіри до свята-святих національної політики – парламенту, до абсурдно низької відмітки.

І останнє, Україна перетворюється на мішок з 225 латками. Відтак, начебто, формується новий тип політика та політиків, суть якого полягає у абстрагуванні від загальнополітичних тем та зосередженні на питаннях локальних. Україна повертає голову в бік локальних викликів і упускає з поля зору виклики глобальні. Найскладніше буде опозиційним депутатам, адже вони позбавлені адмінресурсу і можливості впливати на ситуацію. У регіонах з’являться першосортні та другосортні округи. Одні, напередодні президентських виборів, будуть засипатися «золотим соціальним дощем», інші «годуватимуться докорами» можновладців за «неправильний вибір» їх мешканців.

На мою думку – це пряма загроза здоровому парламентаризму та спроба перетворити Україну на майданчик для чергових тривалих політичних спекуляцій. Вихід, за звичай, в простих речах. Це, передусім, запровадження принципу імперативного мандату, це окультурення політичної боротьби через зупинення переслідувань та катувань, це запровадження своєрідного культу політичної відповідальності, відповідальності партій перед виборцем, а не вічного маніпулювання настроями простої людини з головних крісел держави. Досить гратися в багатоповерхові виборчі системи, незалежних само висуванців, та штучні опозиційні проекти, інакше – дограємося до революцій та кровопролиття.

Тэги: депутаты, мажоритарная система, выборы в Верховную Раду
Печать
Читайте в разделе
Выбор читателей
В.о. директора департаменту з питань люстрації Міністерства юстиції призначено 23-річну Анну Калинчук. Ваша реакція з цього приводу?