Чого не бачили європейські вболівальники…

Печать

Влада рапортує про справжній інфраструктурний прорив через будівництво стадіонів та нових доріг. Доріг і стадіонів, якими у якості водіїв та вболівальників, користується лише мізерна частина українців. Є речі, з якими щодня стикається кожен без виключення українець.

Фото: job-sbu.org

На мою думку, це і є головною складовою української інфраструктури. Наприклад, ліфти. Нині у столиці в експлуатації перебуває 20 000 ліфтів. Майже 40 % з них відпрацювали нормативний термін експлуатації - 25 років. Понад три доби на місяць простоюють до 50 підйомників.

Треба знати, що у столиці близько знаходиться 30% усіх ліфтів України. Це більше 20 000. Ліфтове господарство схоже на музеї у наших будинках: вони майже усі ще радянські. Ліфти - головний спадок від СРСР. Статистика вражає: 9 тисяч мають вік до 20 років, 4 тисячі - до 25, а третина має непристойно небезпечний вік у 30-40 років. Мами, діти, пенсіонерни - інколи, буквально, стають заручниками цих радянських раритетів, інколи, потрапляючи у їх пастки. Ще, не рідко ці пристрої перетворюються у домовини, люди гинуть через недбалість і короткозорість, безгосподарність влади.

Мало хто знає, що експлуатація ліфтів, які мають вік більший за 25 років, є порушенням міжнародного законодавства. Адже Україна є учасником міжурядових угод, згідно з якими ліфти після 25 років експлуатації підлягають обстеженню, заміні або як мінімум модернізації. Ближче до виборів комунальники проводять найрізноманітніші обстеження, анонсують глобальні програми модернізації та заміни. Однак, віз (ліфт) і нині там. Щодня ми чуємо гуркіт та крики мешканців про допомогу. Це нажаль єдиний спосіб вибратися з ліфтового полону: рідко в радянських ліфтах ще працюють кнопки виклику чи є зв'язок з диспетчером. Кожен українець вже давно озброєний телефонами служб порятунку. Без соціальних посередників з ліфту не вибратися.

Я б порадив мерам міст давати власні мобільні аби за їх допомогою можна було вибратися з шахти ліфту, бо ті хто покликаний миттєво рятувати життя людини, як правило, не дуже привітні і охочі до порятунку. Роздратоване «чекайте» все остогидло нашим співгромадянам. Такі самі проблеми з культурою експлуатації ліфтів громадянами. Від бідності та безробіття, люди намагаються обжитися цим добром: знімають ліфтові елементи - кольорові метали, запчастини. Ніхто не заважає меріям проводити кампанії просвіти щодо викорінення таких явищ. Все обмежується сухими зверненнями до громадян на кшталт: бережіть ліфти - це ваша безпека і таке інше. Чому б не розробити національну програму збереження того, що залишилося від цієї інфраструктури. Якщо через такі ініціативи буде врятовано хоча б одне життя - це вже буде велике досягнення. Учасників ліфтової справи по усій Україні більш ніж достатньо. Тільки у Києві до 200 організацій мають ліцензії на експлуатацію ліфтів.

Вболівальники з Європи бачили в Україні гарний Хрещатик, готельні євро ліфти, вишукані стадіони та багато іншого, що було за лічені місяці побудовано як «потемкінську дерєвню» виключно за кошт платників податків. За куліси української модернізації ніхто не провів ні шведів, ні італійців, ні німців, ні французів. Як можна так зневажати своїми громадянами, пасивно спостерігати за тим, як вони потрапляють у ліфтові пастки, фактично живуть у цих занедбаних, неприбраних, обмальованих та розкурочених «домовинах»? Невже за двадцять років незалежності ніхто не замислився над цією проблемою. Жоден стадіон не вартий безпеки пенсіонера, який проживши важке життя, обкрадений владою, принижений повинен ще й у глибокій старості переживати це зневажання.

Тэги: инфраструктура, лифты
Печать
Читайте в разделе
Выбор читателей
В.о. директора департаменту з питань люстрації Міністерства юстиції призначено 23-річну Анну Калинчук. Ваша реакція з цього приводу?