Байка про прокурора, суддю, інваліда та таємницю нарадчої кімнати

Печать

Дванадцять років тому один інвалід, у великих сподіваннях на прихильність контролюючих органів, надумав закрутити невеличкий бізнес разом із прокурором...

Було й таке, і зараз буває, і випадків таких забагато.

Фото: goodvin.info

Але не заладнали через деякий час один з одним, і вирішив прокурор, що прижитий капіталець більш йому до вподоби. І, виходячи з принципів раціонально-прокурорського мислення, став вдаватися до звичайних прийомів, які, вже й на сьогодні, мають повне право потрапити до ментівсько-прокурорських підручників з назвою «ЯК ВІДІБРАТИ МАЙНО. Практичний курс».

Доля інваліда та його родини була йому нецікава…

Останній, в свою чергу, обурений такою несправедливістю і, маючи надію її припинити, написав заяву до вищого прокурора з метою добитися проведення перевірок прокурорських бізнес-справ та його джерел придбання різних будинків, автівок, саун, нічних клубів та іншого майна.

Як водиться, вищий прокурор нічого незаконного не виявив, чому зрадів його підлеглий і, в пошуках сатисфакції за наругу над своїми «честю і гідністю», звернувся до суду за відшкодуванням моральної шкоди…

В ті далекі часи суди та наглядачі за ними ще були не зовсім «донецькими»...

Останню крапку у цій справі поставив Верховний Суд України, який ніякої наруги та моральної шкоди у заявах інваліда не знайшов…

Тут би й мовити : казці – кінець, хто слухав – молодець!, але ж ні – сніжнобілий моральний образ прокурора жадав-жадав-жадав… і, нарешті, дочекався сприятливих часів.

В країні змінилася влада і, за заявою покривдженого прокурора була порушена кримінальна справа стосовно інваліда за частиною 2 статті 383 Кримінального кодексу «Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення тяжкого злочину»…

Чотири роки розбиралася особи, що мають охороняти право в державі, з цим «злочином» і , нарешті, 28 лютого 2012 року суддя Ворошилівського районного суду міста Донецька «Кут’я С.Д. при секретарях: Мизнікової Т.І., Якуніної О.І. за участю прокурора Нос І.І.» визнав інваліда винним у вчинення цього злочину…

Через деякий час засуджений тримав вирок в руках і текст його здався йому дуже знайомим. Як з’ясувалося, «незалежний» суддя скопіював вирок з електронної версії обвинувального висновку. Слово у слово, помилку до помилки, абзац до абзацу…

Більшість з громадян вже не раз натикалася в судах на «нарадчу кімнату», коли відкладаються засідання, бо «суддя у нарадчій кімнаті» і, не дай боже, його потурбувати !

Таємниця нарадчої кімнати є священною коровою українського правосуддя.

У цих кімнатах незалежні судді, позбавлені будь якого стороннього впливу, тільки законно і справедливо радяться перед тим, як вирішити людську долю. Радяться, навіть якщо суддя був один. Таку уяву о цій загадковій і недоторканій кімнаті хочуть сформувати у нас служителі Феміди.

Але наведений приклад вщент руйнує цю уяву. Виявляється, що суддя, заради уникнення зайвих напрягів мозкових звивин, не утруднюючи себе морокою з прописаними об’єктивністю, законністю, справедливістю і незалежністю, начхавши на таємницю нарадчої кімнати, бере у прокурора «флешку» і тупо копіює обвинувальний висновок. Тільки заголовок змінює на «вирок»…

Ця сумна байка адресована авторам і прихильникам нового КПК. З прийняттям цього кодексу ми опинимося у парадоксальній ситуації, коли окремі позитивні моменти закону будуть ширмою для сьогоднішнього режиму. Кликуни його будуть розмахувати цим кримінально-процесуальним «талмудом» перед очами спільноти, а за спинами будуть роздавати команди «фас» слухняним виконавцям з прокурорсько-суддівської родини.

Окремі випадки «беспредела», що стануть відомі громадськості, будуть списуватися на окремих невдах у суддівських мантіях - добре, що за цими мантіями вишукувалася величезна черга.

Р.S. Прокурор Донецької області, якому я повідомив про цей випадок, зробив вигляд, що не зрозумів, про що йдеться. Дослівно з його відповіді : «таким чином, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відносно … буде перевірено апеляційним судом Донецької області…» ( нехай судді не ображаються, апеляційний – з маленької букви написав саме прокурор).

Цікаво тепер, хто «флешку» буде заносити до «апеляційного суду» ? Державне обвинувачення чи вона передається з матеріалами справи?

Тэги: суды, Уголовно-процессуальный кодекс
Печать
Читайте в разделе
Анонс
Выбор читателей
Партія Медведчука заявила, що її лідера хочуть убити нардепи Сергій Висоцький, Микола Княжицький та Андрій Левус. Кого, на вашу думку, явно бракує в цьому “списку жорстоких кілерів”?