Вибори–2012: післямова

Печать

Парламентські вибори завершено, але від того, наскільки вправно буде підбито їхні підсумки, залежить доля іншої виборчої кампанії – президентської, на який, зрештою і вирішуватиметься остаточно доля України. Саме тому ми маємо бути максимально неупереджені та об’єктивні.

Фото: Макс Левин

Отже, хто переміг? Очевидно, що не влада взагалі та не Партія регіонів, зокрема. Бо загальний розподіл депутатських мандатів за партійною складовою однозначно не на їхню користь, а на користь опозиції. А те, що влада за допомогою мажоритарників зможе сформувати тимчасову більшість стане її останньої Пірровою перемогою. Бо ця більшість проіснує максимум до середини 2014 року, але і до цього часу навряд чи буде слухняно голосувати за помахом диригентської руки. Говорю це як людина, що пройшла через горнило мажоритарних виборів. Вони насправді гартують політика, роблять його більш стійким та незалежним, і тому, я особисто не уявляю, як переможці мажоритарники, особливо з лав самовисуванців, працюватимуть «кнопкодавами».

Чи можна говорити, що перемогла опозиція? Якщо бути чесним, то – навряд чи. Бо перемога означає прихід до влади, та кардинальну зміну нинішньої часом недолугою, часом й злочинної політики. А цього за підсумками вибрів поки що не сталося. Проте, на моє глибоке переконання, можна говорити про значний успіх партії «УДАР» на цих виборах. І хай мене вибачать колеги з опозиційного табору, передусім, зі «Свободи», бо вони вже брали участь у парламентських виборах, саме «ударівцям» вдалося з першого разу показати більш ніж пристойний результат. Вважатимемо це авансом, який видав народ України команді Віталія Кличка, який тепер доведеться виправдовувати сумлінною та - головне - ефективною парламентською діяльністю.

Отже, за великим рахунком підсумки виборів свідчать про те, що електоральний маятник, в першу чергу за рахунок притоку нових політичних сил до опозиційного табору, розпочав свій рух у зворотному від Партії регіонів напрямку. Але варто чітко розуміти, що це тільки початок руху і його прискорення не є автоматичним, таким, що відбуватиметься за будь яких умов. Вважати так, означатиме робити згубну політичну помилку, яку ледь не зробили на цих виборах представники «Батьківщини».

Зворотній рух маятника історії стане невідворотнім лише за умови узгодженості та єдності дій опозиції, причому не удаваної, а – справжньої, яка, зрештою, і має стати основним засобом психологічного тиску на нинішню владу, та мобілізаційним фактором для усіх потенційних союзників. Особисто я вірю в успіх цієї місії, і працюватиме на її виконання усіма доступними для мене засобами.

Тэги: Партия регионов, оппозиция, парламентские выборы
Печать
Читайте в разделе
Выбор читателей