Україна між ЄС та Росією: стратегічний погляд

Печать

Відносини у трикутнику «Україна – Європейський Союз – Росія» впливають не лише на геополітичне становище даних міжнародних суб’єктів. Від їх інтенсивності та результативності залежить баланс глобальних інтересів. Сьогодні наша держава виступає менш потужною стороною цих стосунків. Проте Україні бракує важелів впливу на своїх головних партнерів не тому, що вона не володіє достатнім ресурсним чи геополітичним потенціалом, а через дефіцит послідовних рішень, які б давали змогу конвертувати ті чи інші практичні переваги у міжнародний авторитет.

Фото: EPA/UPG

Україна досі залишається одночасно включеною у відносини протилежної спрямованості, що значно ускладнює вироблення оптимальної зовнішньополітичної стратегії. При зустрічному аналізі сосунків України з її найбільш важливими партнерами в Європі – Європейським Союзом та Російською Федерацією, – а також вивченні актуальних тенденцій міжнародного процесу на континенті та прогнозуванні розвитку ситуації можна виділити три стратегічні підходи до побудови взаємодії між учасниками згаданого трикутника:

1. Прямі (безпосередні) відносини, коли Європейський Союз здійснює гнучку різнопланову політику за двома окремими напрямами: «ЄС – Україна» та «ЄС – Росія». Натомість Україна і Росія самостійно реалізують власну зовнішню політику щодо ЄС, виходячи лише із національних інтересів кожної з держав.

2. Відносини «Україна – ЄС» розвиваються на тлі відносин «Росія – ЄС». При цьому Україна не відмовляється від перспективи членства в ЄС.

3. Відносини «Україна – ЄС» існують у рамках відносин «Росія – ЄС». При цьому ЄС несуттєво корегує власну політику за даними напрямами залежно від динаміки стосунків між Україною та Російською Федерацією, оскільки Україна і Росія намагаються узгоджувати політику щодо ЄС.

Про вірогідність подальшого розвитку подій за кожним із цих сценаріїв свідчать наявні передумови. Ми бачимо, що Євросоюз, як єдина спільнота, прагне будувати відносини з партнерами навколо тих питань, у яких він має перевагу. Тому його політика стосовно України заснована на проекції власних норм і стандартів, що не завжди збігається з підходами до Російської Федерації. Але ЄС досі не готовий генерувати чітку та однозначну перспективу для нашої держави, що залишає українській дипломатії простір для утвердження власної позиції.

З іншого боку, Федеральний канцлер ФРН Ангела Меркель заявляла, що через своє географічне становище Україна змушена балансувати між ЄС та Росією. На її думку, Україна і у довгостроковій перспективі залежатиме від розвитку стратегічних партнерських відносин ЄС із Росією. Колишній комісар ЄС Гюнтер Ферхойген відзначає, що для більшості провідних політиків Західної Європи Україна залишається залежною перемінною у взаєминах із Росією. Тому Україну сприймають лише настільки, наскільки вона корисна для стосунків Німеччини, Франції, Великобританії або ЄС у цілому із Росією. Отже, як ЄС, так і Росія можуть вважати Україну периферією, що збігається для двох геополітичних центрів.

Отношения Украины и Европейского Союза оказались сегодня в замороженном состоянии, а евроинтеграция переживает застой

Нарешті, після імовірного укладення угод про асоціацію, зону вільної торгівлі та безвізовий режим порядок денний співробітництва з ЄС може вичерпатись, якщо Україні не буде надано офіційного статусу країни-кандидата. За таких обставин створення геополітичного тандему з Росією у відносинах з Євросоюзом може пояснюватися загальною спорідненістю методів та практик державного управління на пострадянському просторі, глибокою економічною взаємозалежністю, тоді як для прискореної європейської інтеграції Україні потрібно здійснити непопулярні радикальні перетворення, до яких вона ще не готова.

Ми маємо ефективно діяти за будь-якого із варіантів, чітко усвідомлюючи їх переваги та недоліки. У першому випадку переваги для України полягають у можливості побудови відносин з ЄС у форматі двостороннього торгу з метою успішного вирішення поточних питань, з яких усередині ЄС немає єдиної позиції. Серед прикладів практичного застосування даного підходу варто виокремити переговори щодо статусу угоди про асоціацію, принципів політичної асоціації та економічної інтеграції, перспективи безвізового режиму. Визнаючи нормативне домінування ЄС, Україна може компенсувати його шляхом утвердження власного політичного бачення. Але тактика торгу замкнена в комбінації двосторонніх відносин з ЄС. Вона не пропонує дієвих варіантів мінімізації дисбалансу, що неодмінно посилюватиметься на російському напрямі зовнішньої політики.

Якщо ж доведеться погодитись, що відносини «Україна – ЄС» поки розвиваються на тлі відносин «Росія – ЄС», то це теж непогано. Оскільки наша держава на законодавчому рівні декларує мету європейської інтеграції, то стосовно ЄС вона позиціонується як периферія, що інтегрується. Розглядаючи досвід відносин ЄС із власною периферією, можна відзначити, що після етапу стабілізації, коли досягнута мета уникнення конфліктів і територіальних сутичок, відбувається перехід до етапу європеїзації. Він передбачає поширення на периферію норм та цінностей Євросоюзу без пропозиції членства заінтересованим країнам.

Така політика вже фактично застосовується ЄС щодо України. Історична послідовність розвитку процесу передбачає подальшу інтеграцію, яка полягає у наданні членства після періоду підготовки до вступу. Позитивні приклади інших держав дозволяють Україні продовжувати просування обраним курсом, поступово змінюючи периферійне сприйняття з боку ЄС. На заваді можуть стати лише рудименти нашої багатовекторності, що заважають зосередженості на досягненні визначеної вище мети.

Але навіть із Росією можна буде «зварити кашу» (звісно, до певної межі), коли ЄС не забажає бачити нас окремо від неї. Порівнюючи комплекси відносин «Україна – ЄС» та «Україна – Росія», слід зазначити, що перший орієнтований на майбутні перспективи, тоді як другий зосереджений на вирішенні поточних нагальних питань. Тому збалансованість двох зовнішньополітичних напрямів, і особливо уникнення їх демонстративного протиставлення, сприятиме всебічній реалізації українських інтересів. Наприклад, зона вільної торгівлі може ефективно функціонувати як з ЄС, так і з Росією.

Зважені відносини з Росією залишають Україні високі шанси продовжувати курс на європейську інтеграцію, оскільки нинішня Росія вже неспроможна перетворитися на аналог Радянського Союзу, адже її можливості мають певні обмеження. Найближчим часом організаційні та матеріальні ресурси Росії будуть переважно сконцентровані на вирішенні стратегічних питань виживання цієї держави. Серед них: неефективність внутрішніх системних перетворень, поширення ісламістських рухів на Кавказі, територіальні проблеми з Японією, загострення відносин з Китаєм через його демографічну експансію та суперечки щодо сировинних запасів Далекого Сходу і Сибіру. Україна може використовувати вказані фактори для посилення своєї ролі у відносинах з ЄС. Не варто також забувати, що ЄС досі визнає важливість української газотранспортної системи, за допомогою якої здійснюється близько 20% відповідного транзиту. Це спонукатиме європейців активізувати зусилля щодо її реконструкції у разі гарантованості газових постачань з боку Росії.

Сегодня наш рынок - в России, а стандарты жизни - в ЕС. Нам нужно находить баланс, выстраивать взаимовыгодное партнерство с Россией и активно искать рынки в Европе. Иначе не получается...— Владимир Рыбак, спикер Верховной Рады

Основний ризик «проросійської» стратегії полягає у тому, що Росія сама надає перевагу інтеграційному утворенню з власним домінуванням, тоді як для України такий рух є історично недоцільним. Зі становленням порівняно дієздатного російського інтеграційного проекту у форматі Митного союзу позиція України у відносинах з Росією може послабитися через зростання тотальних інтеграційних вимог, що спостерігається нині. Але ж Україна принципово не може вступити до Митного союзу без шкоди для відносин з ЄС. Тут, як кажуть, або-або!

Крім того, на сучасному етапі Україна становить особливий інтерес для деяких суміжних держав-членів ЄС, що активно підтримують її на шляху європейської інтеграції. До їх числа належать Польща, Угорщина і Словаччина, які є найбільшими європейськими споживачами української електроенергії. Також існує неформальна група лобістів України в Європарламенті, куди входять депутати із різних країн. Тому можливе сприйняття України як сателіта Росії у питаннях відносин з ЄС зашкодить зміцненню довіри до Української держави з боку її нинішніх європейських прихильників.

І останнє, але найголовніше на сьогодні. Геостратегічний вимір відносин з Україною не став пріоритетним для ЄС не лише через відомі проблеми самої спільноти. Значною мірою це пояснюється суперечливістю зустрічного руху з боку нашої держави, що полягає у повній невідповідності обраного внутрішньополітичного курсу очікуванням європейської сторони.

Занепокоєння станом реформування українського законодавства у сфері судочинства вже переросло у жорстку вимогу звільнення тих, кого вважають політв’язнями. За даних обставин відчутно ускладнюється процес укладання довгоочікуваної угоди про асоціацію з ЄС. Виходячи із необхідності відновлення довіри до України на європейському напрямі зовнішньої політики, Верховна Рада України має невідкладно законодавчо врегулювати проблему співвідношення кримінальної та політичної відповідальності посадових осіб в Україні з урахуванням положень резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи від 26.01.2012 №1862(2012) про функціонування демократичних інститутів в Україні та усіх подальших документів ЄС з цього питання.

Тэги: украино-российские отношения, евроинтеграция, внешняя политика
Печать
Читайте в разделе
Анонс
Выбор читателей
Партія Медведчука заявила, що її лідера хочуть убити нардепи Сергій Висоцький, Микола Княжицький та Андрій Левус. Кого, на вашу думку, явно бракує в цьому “списку жорстоких кілерів”?